Насилля в дитячому садку

Не секрет, що витоки так званої «дідівщини» або знущання над іншими людьми, беруть початок у дошкільному дитинстві. Приблизно до 5 років діти, які відвідують дошкільні установи, іноді проходять справжню школу виживання, що містить у собі агресивну поведінку окремих дітей, бійки, ненормативну лексику, образи та прізвиська, шкоду і насильне відбирання іграшок та особистих речей, провокації, погрози тощо. Це може призвести до того, що доброзичливі стосунки між дітьми змінюють напружений інтерес до однолітків, зосереджене та ревниве спостереження за ними. При цьому успіхи однолітка іноді засмучують, ображають, а його помилки, навпаки, радують. Саме в 5-річному віці діти можуть інтенсивно та демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та демонстративно підкреслювати власну перевагу. Гострота емоцій може набувати форми плачу, яскраво вираженої агресивності, образливості чи сором’язливості. Слід наголосити на тому, що подібне зустрічається, на щастя, не масово і характерне тільки для деяких дітей, які іноді можуть об’єднуватися у групки. Спочатку ситуації нападів можуть набувати форму провокацій, а згодом переходити у фізичне або психологічне насилля. Фізичне насильство містить у собі бійки, відбирання особистих речей; а психологічне (моральне) — прізвиська, насмішки, залякування, ненормативну лексику, погрози, плітки, а також соціальне нехтування: бойкот, відчуження. Дівчатка більше схильні до вербальної агресії та соціального знехтування, а хлопчики — до фізичного насильства.

Причини дитячої агресії:

1. Бажання самоствердження (демонстрація свого лідерства).

2. Допустима поведінка (дитина виявляє агресію, яку вчасно не зупиняють і вона стає дозволеним засобом розв’язання проблем у групі дітей).

3. Сім’я, в якій дитина зазнає фізичного, вербального, психологічного насильства або аналогічне насилля дитина спостерігає стосовно когось із членів сім’ї. Сюди також належать конфліктні сімейні ситуації (поява вітчима, мачухи, нового члена сім’ї або, навпаки, втрата близької людини, байдуже ставлення або гіперопіка дитини, підвищені вимоги, недружня сімейна атмосфера).

4. Девіантна поведінка оточуючих, вплив засобів масової інформації, що пропагують культ насилля, переповненість груп дитячого садка, складні стосунки дитини з вихователями або однолітками.

Ситуація насилля є травматичною за своєю природою і за своїми наслідками, оскільки виснажує всіх: активних учасників (агресори), пасивних — (жертви), спостерігачів. У групі, де знущання і приниження зустрічаються часто, практично всі діти відрізняються підвищеною тривожністю, невпевненістю у собі, заниженою самооцінкою, проблемами у спілкуванні, ігровій та навчальній діяльності.

На жаль, достатньо типовими для життя ЗДО стали педагогічна байдужість, ігнорування, невтручання дорослих. Часто дитяче насильство взагалі не розглядається як проблема. Багато педагогів  обмежується усними зауваженнями або силою свого авторитету просто придушують насильство. Утручання дорослих у цьому випадку необхідне, адже «агресор» почне сприймати подібні ситуації як свою перемогу, а решта дітей отримують негативний досвід стосунків у колективі. Часто дорослі карають усіх учасників ситуації без ретельного розбору ситуації. У такому випадку дитина-жертва не розуміє, чому її карають на рівні з дитиною, яка її образила, відчуває несправедливість, образу, а діти-агресори святкують перемогу і почуваються безкарними, отримують дозвіл і надалі діяти саме так. Іноді самі вихователі можуть спричинити дитячу агресію, оскільки насміхаються над дітьми, ображаючи їх словесно у присутності інших дітей, принижуючи їх гідність, грубо критикуючи їх поведінку, почуття, думки, звинувачують в усіх проблемах, погрожуючи дитині, — це все форми психологічного і словесного насильства. Необхідно пам’ятати, що в колективі повинні існувати цінності толерантності та ненасилля.