Психологічна готовність дитини до школи

      За гонитвою в підготовці дитини до школи часто забувають про те, що не заміниш знаннями, – про психологічну готовність до навчання в школі. Якщо говорити образно, то знання – це як туфлі. Батьки намагаються, щоб вони були якісними, з хорошого матеріалу. А психологічна готовність у цьому випадку – це розмір ноги. Навіть якщо туфлі бездоганні, неможливо відчувати себе в них добре, якщо вони тобі завеликі...

   Психологічна готовність до школи – це зрілість психіки.

   Підсумком розвитку дитини в дошкільному дитинстві є передумови того, щоб дитина могла пристосуватися до умов школи, приступити до систематичного навчання.

   Звичайно, важливо, щоб дитина пішла в школу фізично підготовленою, проте це далеко не єдина умова. Одним з найнеобхідніших моментів є психологічна готовність. Її зміст включає в себе певну систему вимог, які будуть висунуті дитині під час навчання, і важливо, щоб вона була здатна з ними впоратися.

  Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

  Психологи поділяють готовність до школи на три види: особистісна готовність. вольова готовність і інтелектуальна готовність.

1. Особистісна готовність складається з навиків і здатності увійти в контакт з однокласниками та вчителями. Адже діти, навіть які ходили в дитячий садок і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей. Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Тому необхідно виробити вірне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг.

2. Вольова готовність. У школі на дитину чекає напружена праця. Від неї вимагатиметься робити не лише те, що їй хочеться, але і те, що вимагає вчитель, шкільний режим, програма. Зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра.

3. Інтелектуальна готовність. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою. Але досягає вона цієї здатності тільки тоді, коли з дитиною займаються.

  І хоча в останні кілька десятиліть психологи, педагоги, гігієністи, педіатри тощо активно займаються цією проблемою, ще досі немає чіткого поняття "шкільна зрілість" і не визначені кінцеві критерії готовності дитини до систематичного навчання і засвоєння знань.

  Психологи визначають шкільну готовність як "досягнення такого ступеня розвитку, коли дитина стає здатною брати участь у шкільному навчанні" (Й. Шванцара), або "оволодіння уміннями, знаннями, здібностями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками" (А. Анастазі).

  Як компоненти готовності до шкільного навчання Й. Шванцара виділяє розумовий, соціальний та емоційний компоненти. Л.І. Божович указує, що вона складається з певного рівня розвитку розумової діяльності та пізнавальних процесів, готовності до довільної регуляції своєї діяльності та готовності до соціальної позиції школяра.

  У кожному разі підкреслюється, що психологічна готовність полягає не у сформованості у дитини "шкільних якостей", а в тому, що вона оволодіває передумовами до Їхнього подальшого засвоєння.

  Психологічна готовність до школи не має нічого спільного з тим, чи вміє дитина читати (і як швидко), а також рахувати (і до скількох). Хоча саме ці вміння і навички перевіряють педагоги при записі в школу майбутнього першокласника.

  Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміють необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Необхідний і достатній рівень актуального розвитку має бути таким, щоб програма навчання потрапляла в "зону найближчого розвитку" дитини. Зона найближчого розвитку визначається тим, чого дитина може досягти в співпраці з дорослим, тоді як без допомоги дорослого вона цього виконати поки ще не може.

  Психологічна готовність до школи – це комплексний показник, що дозволяє прогнозувати успішність чи неуспішність навчання першокласника. Психологічна готовність до школи включає в себе такі параметри психічного розвитку:

1) мотиваційна готовність до навчання в школі, або наявність навчальної мотивації;

2) певний рівень розвитку довільної поведінки, що дозволяє учневі виконувати вимоги вчителя;

3) певний рівень інтелектуального розвитку, що припускає володіння дитиною простими операціями узагальнення;

4) добрий розвиток фонематичного слуху.

У складному комплексі якостей, з яких складається така готовність, можна виділити мотиваційну, розумову та емоційно-вольову компоненти, про що зазначалось на початку.

Мотиваційна готовність до навчання у школі

Основним критерієм готовності до школи в працях Л.І. Божович виступає новоутворення "внутрішня позиція школяра", що являє собою сплав пізнавальної потреби в спілкуванні на новому рівні.

У старшому дошкільному віці у дітей з'являються нові мотиви, які мають істотний вплив на поведінку. Це, насамперед, мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути схожими на них. Діти цікавляться новими для них видами діяльності – іграми, конструюванням, працею тощо (тобто діяльність залишається тією ж, але здійснюється вона з різноманітними ускладненнями).

Ще одна важлива група мотивів – встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими в сім'ї та школі. Це робить дитину особливо чутливою до оцінок педагога, батьків, викликає небажання виконувати їх вимоги, правила, встановлені ними.

Мотивом діяльності нерідко виступають мотиви особистих досягнень, самолюбство, самоповага. Вони проявляються в претензії дітей на головні ролі в іграх, на роль відмінника в школі, в образах дитини або радості при досягненні успіхів у нелегкій справі, визнання достоїнств, а деколи і в приписуванні собі не існуючих поки якостей, у примхах. На підставі прагнення до самоствердження у дітей виникає і змагальний мотив – виграти, перемогти, бути кращим за інших.

Новоутворення "внутрішня позиція школяра", що виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку і являє собою сплав двох потреб – пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє дитині включитися в навчальний процес в якості суб'єкта діяльності, що виражається у свідомому формуванні та виконанні намірів і цілей, чи, іншими словами, довільному поводженні учня.

Говорячи про мотивацію, ми говоримо про спонукання до чогось. У цьому випадку про спонукання до навчання. А це означає, що у дитини має існувати пізнавальний інтерес, їй повинно бути цікаво дізнаватися нове. Діти й уявляють собі школу як щось дуже цікаве і пов'язують вступ до першого класу з позитивними змінами в їх житті. Частина дітей хоче піти в школу зовсім не для того, щоб вчитися, а для того, щоб якось змінити своє життя, яке їх не дуже влаштовує.

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини тощо).

Але оскільки навчання у школі складається не тільки з цікавих і захоплюючих занять, то в учня має бути стимул виконувати й непривабливі, а деколи навіть нудні та стомлюючі завдання. У якому випадку це можливо? У тому, коли дитина розуміє, що вона учень, знає обов'язки учня, а також намагається добре їх виконувати. Часто на перших порах першокласник прагне бути зразковим учнем, щоб заслужити похвалу вчителя.

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (прагнення пізнавати те нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання тощо).

Пізнавальна потреба існує у малюка з самого народження, а далі вона подібна вогнищу: чим більше дорослі задовольняють пізнавальний інтерес дитини, тим сильніший він стає. Тому дуже важливо відповідати на питання маленьких чомучок, якомога більше читати їм художні та розвиваючі книги, грати з ними у розвиваючі ігри.

Необхідна, вчасно надана допомога дорослого, а також емоційна похвала дозволяє дитині вірити у свої можливості, підвищує її самооцінку та стимулює бажання справлятися з тим, що не відразу виходить. А потім показати дорослому, який він молодець, щоб почути похвалу на свою адресу.

Поступово у дитини увійде у звичку намагатися доводити почате до кінця, а якщо не виходить, то звертатися за допомогою до дорослого. Але дорослі кожен раз повинні уважно оцінювати ситуацію, чи дійсно потрібна їхня допомога чи дитині лінь самій потрудитися. Іноді у якості допомоги може виступити емоційне підбадьорювання та впевненість, що у малюка все вийде. Таке спілкування з дитиною, як правило, дозволяє сформувати навчальну мотивацію до моменту її вступу до школи.

Якщо ж така пізнавальна активність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сторонні мотиви, пов'язані із сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов'язки учня.

Мотиваційна готовність до навчання у школі включає: потребу в досягненні успіхів, яка повинна переважати над страхом невдач і, відповідно, зменшувати тривогу дитини в ситуаціях випробування здібностей або змагань, відповідну адекватну самооцінку та рівень домагань, який відповідає реальним можливостям дитини.

Розумова та емоційно-вольова готовність

Навчання в сучасній школі вимагає також розумової готовності дітей. Вони приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне – з розвинутими сприйманням і мисленням (вони вже мають опанувати операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виокремлювати в них істотні особливості, міркувати і робити висновки.

Розумова готовність є надзвичайно важливим компонентом психологічної готовності. Як свідчать спеціальні дослідження, розумову готовність доцільно простежити в трьох аспектах:

1) загальна обізнаність дитини в навколишньому світі, її кругозір, елементи світогляду (уявлення про живу та неживу природу, про деякі соціальні явища, системність цих уявлень);

2) рівень розвитку пізнавальної діяльності (увага, сприйняття, пам'ять, мислення, мовлення), наявність передумов для формування навчальної діяльності (уміння зрозуміти завдання або інструкцію та самостійно керуватися нею, виконувати правила);

3) володіння деякими елементарними учбовими навиками (вміння здійснювати звуковий аналіз слова: читання по буквах, по складах або словами; навички обчислення: підготовка руки до письма).

Готовність дитини до школи в галузі розумового розвитку включає кілька взаємозалежних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їх властивості, про явища живої та неживої природи, про людей, їх працю та інші сторони суспільного життя, про те. "що таке добре та що таке погано", тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість – ступінь правильності, чіткості й узагальненості сформованих у дошкільному дитинстві уявлень.

Образне мислення старшого дошкільника дає досить багаті можливості для засвоєння узагальнених знань, і при добре організованому навчанні діти опановують уявлення, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних областей дійсності. Такі уявлення – найбільш важливе придбання, яке допоможе дитині перейти в школі до засвоєння наукових знань.

Крім того, діти вже мають володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на самому процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).

Інтелектуальна готовність пов'язана з розвитком пізнавальних процесів – зі здатністю до узагальнення, порівняння об'єктів, їхньої класифікації, виділення суттєвих ознак, визначення причинно-наслідкових залежностей, уміння робити висновки. У дитини має бути певна широта уявлень, у тому числі образних та просторових, відповідний мовленнєвий розвиток, пізнавальна активність.

Вивчення особливостей інтелекту найчастіше починають з дослідження пам'яті, яка повинна мати довільну форму та охоплювати різні форми запам'ятовування, зберігання та відтворення матеріалу. Діагностують рівень розвитку механічного запам'ятовування, розвиток опосередкованої пам'яті (методика О.Р. Лурії) тощо.

Мислення шестирічної дитини є образним та достатньо конкретним. Визначають рівень розвитку наочно-образного мислення (методика розрізних картинок), просторового мислення ("лабіринт" О.Л. Венгера). понятійного мислення ("Пояснення сюжетних картин", "Послідовність картин" тошо), найпростіших узагальнень (виключення зайвого), процеси аналізу та синтезу (методика Б.В. Зейгарнік).

Припустимо, що дитина і соціально, і особистісно готова до школи. Чи може це бути достатньою гарантією її подальших успіхів? На жаль, ні.

Вольова готовність необхідна для нормальної адаптації дітей до шкільних умов. Питання тут полягає не стільки в умінні школярів слухатися, хоча виконувати певні правила шкільного розпорядку теж важливо, скільки про вміння слухати, вникати у зміст того, про що говорить дорослий. Справа в тому, що учневі потрібно вміти зрозуміти і прийняти завдання вчителя, підпорядкувавши йому свої безпосередні бажання і спонукання. Для цього необхідно, щоб дитина могла зосередитися на інструкції, яку отримує від дорослого.

Уже в дошкільному віці дитина опиняється перед необхідністю подолання виникаючих труднощів і підпорядкування своїх дій поставленій меті. Це призводить до того, шо вона починає свідомо контролювати себе, керувати своїми внутрішніми та зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами та поведінкою в цілому. Сказане дає підставу вважати, що вже в дошкільному віці виникає воля.

Звичайно, вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони співіснують з діями ненавмисними, імпульсивними, виникаючими під впливом ситуативних почуттів. бажань.

Велику роль відіграє й емоційно-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв'язання навчальних задач тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із самою навчальною діяльністю. її процесом та першими результатами.

Л.С. Виготський вважав вольову поведінку соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаєминах дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у соціальній обумовленості волі відводив мовному спілкуванню дитини з дорослими. У генетичному плані вчений розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами поведінки. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють поведінку дитини, потім, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, вона поступово починає за допомогою власної мови регулювати свою власну поведінку, роблячи тим самим істотний крок уперед шляхом вольового розвитку. Після оволодіння мовою слово стає для дошкільника не тільки засобом спілкування, але й засобом організації поведінки.

Стосовно вольової готовності необхідно говорити про рівень розвитку довільності. Довільність поведінки дитини проявляється при виконанні вимог, конкретних правил, які висуває вчитель, чи під час роботи за зразком.

За деякими даними (О.С. і Г.Г. Кравцови), майже третина дітей семирічного віку не зовсім готова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованість окремих компонентів психологічної готовності. Все це вимагає певного коригування з боку педагогів.

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за рівнем свого психічного розвитку дошкільниками, багато з них вступає до школи і включається в навчальну діяльність.

Добре відомо, що діти шестирічного віку часто виявляють високу пізнавальну активність, яка може бути основою для успішного навчання. Однак за даними фізіологічних досліджень навчання дітей сьомого року життя не має негативного ефекту лише при відповідній організації навчального процесу і певних методичних підходах. Психолого-педагогічні дослідження також свідчать, що навчання дітей 6-річного віку має бути жорстко пов'язане з дотриманням ряду певних умов. Ці умови полягають у такому:

1. Кваліфіковані педагогічні кадри, що знають можливості й особливості 6- річних дітей.

2. Зміст, методи та форми освіти, адекватні віку.

3. Освітній процес повинен бути зорієнтований не стільки на предметний зміст освіти, скільки на інтереси та схильності самої дитини.

4. Освіта повинна проходити переважно в ігрових формах і не може бути обмежена рамками звичної для школи дисципліни.

5. Певні матеріально-технічні та медико-соціальні умови, орієнтовані на вікові особливості цих дітей. Дітям необхідний денний сон, простір для ігор, іграшки, місце для прогулянок з ігровим обладнанням. Мають бути створені умови для проведення загально зміцнювальних та оздоровчих процедур і багато іншого.

В ідеалі передбачається, що початкова школа, в якій навчаються шестирічки, повинна розташовуватися в окремому приміщенні або, в крайньому випадку, на окремому поверсі, має бути знижена тривалість і кількість уроків для дітей 6- річного віку, змінений режим перерв у заняттях, введені динамічні паузи, збільшена частка гуманітарних предметів і т.п. Тим не менш, практика показує, що сучасна початкова школа в масі своїй не може забезпечити такі умови дітям 6 років. Для цього відсутні як матеріальні, так і організаційні основи; класно-урочні форми навчання залишаються домінуючими; педагоги не мають спеціальної кваліфікації для роботи з дітьми цього віку.

Усі психологи, що працюють з 6-річними дітьми, приходять до одного і того ж висновку: більшість 6-річних першокласників за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільнятами. Особливості особистості 6-річних дітей створюють додаткові труднощі в процесі навчання. Пізнавальні мотиви ще не стійкі і ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з'являються і підтримуються тільки завдяки зусиллям учителя. Завищена самооцінка, характерна для більшості дітей, призводить до того, що їм важко зрозуміти критерії педагогічної оцінки. Вони вважають оцінку своєї навчальної роботи оцінкою особистості в цілому, і коли вчитель говорить: "Ти зробив неправильно", – це сприймається як "Ти поганий". Отримання негативних оцінок, зауважень викликає тривожність, стан дискомфорту, через які значна частина учнів стає пасивною, кидає почату роботу або вимагає допомоги вчителя.

Нестійкість поведінки, залежної від емоційного стану дитини, ускладнює як відносини з педагогом, так і колективну роботу дітей на уроці.

У шестирічних дітей ще зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: у них домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги уможливлює продуктивне виконання певної роботи не більш як упродовж 10-15 хвилин; особливості мислення зумовлюють прагнення вивчати все передусім у наочно- образному та наочно-дієвому аспектах.

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є також гостра чутливість (сенситивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями і способами систематичного навчання.

Пізнавальні мотиви у цьому віці, як було сказано раніше, ситуативні та нестійкі, а тому під час навчальних занять вони з'являються і підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, а тому негативні оцінки спричинюють тривожність, дискомфорт, апатію.

Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини як з учителем, так і з однолітками. Мета досягається набагато успішніше в разі ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети (В.К. Котирло та ін.).

Усе це треба враховувати в організації навчальної роботи дітей шестирічного віку, незалежно від того, де вона здійснюється, – у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Включення дітей цього віку в навчання вимагає ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно неприпустимими.

ОЦІНИТИ ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ СВОЄЇ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ БАТЬКАМ ДОПОМОЖЕ ТЕСТ «ЧИ ГОТОВА ДИТИНА ДО ШКОЛИ?»

• Чи хоче Ваша дитина йти до школи?
• Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
• Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?
• Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
• Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?
• Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
• Чи вміє вона відміняти іменники за числами?
• Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?
• Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?
• Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
• Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?
• Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
• Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
• Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?
• Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
• Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?
• Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?
• Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх:

15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;

10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.