Літвін Оксана Ярославівна

Особливості кризи трьох років

  Криза трирічного віку - це період «відділення» дитини від дорослого. Можна навіть назвати цей період часом становлення особистості дитини. Це, безумовно, важкий час для батьків, бо у цей період дитина може стати начебто некерованою, дуже примхливою, гостро конфліктувати з близькими. Але від того, як батьки поведуть себе, багато в чому буде залежати, яким виросте їхня дитина: пасивною або активною, наполегливою і незалежною або боязкою і невпевненою у собі. Особливо сильно криза 3 років проявляється в сім'ях, де дитина єдина.

  Криза трьох років може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона є яскраво вираженою, в інших, навпаки, криза починається і завершується непомітно.

 Головний зміст кожної вікової кризи — це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам». За перші три роки свого життя маленька людина освоюється у навколишньому світі, звикає до нього і виявляє себе як самостійна психічна істота. У цьому віці настає момент, коли дитина ніби узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі реальних досягнень у дитини складається власне ставлення до себе, з'являються нові характерні риси. До цього віку все частіше ми можемо чути від дитини займенник «Я» замість власного імені, коли вона говорить про себе. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину зі своїми бажаннями й собливостями, отже, з'являється нова форма самосвідомості. Правда, усвідомлення «Я» трирічного карапуза ще відрізняється від нашого. Воно орієнтоване не всередину себе, а зовні: оцінка свого досягнення і зіставлення її з оцінкою тих, хто його оточує. 

  Усвідомлювати своє «Я» малюк починає під впливом зростаючої практичної самостійності. Саме тому «Я» дитини так тісно пов'язане з поняттям «Я сам. Дитина вже випробовує свої сили, перевіряє спроможності. Вона утверджує себе, і це сприяє появі дитячої самолюбності — найважливішого стимулу до саморозвитку і самовдосконалення. Кожен з батьків і вихователь, напевно, не раз стикався із ситуацією, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якогось віку це проходило «безкарно», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати. Зазвичай давати трирічному малюку право на повну самостійність аж ніяк неможливо: адже, вже багато що освоївши для свого віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати.

  Стосунки дитини з батьками повинні увійти до якісно нового русла і бути засновані на повазі та терпінні батьків. Намагаючись одним словом описати те найважливіше, що набуває дитина унаслідок кризи трьох років, можна його назвати гордістю за досягнення. Це є цілком новим комплексом поведінки, в основі якої лежить ставлення до дійсності, до дорослого, що склалося у дитини упродовж раннього дитинства, обумовлене власними досягненнями.

  Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності настирливо, целеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з'являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з'являється загострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми.

Симптоми кризи 3-річного віку

Криза 3-річного віку характерізується наявністю певних симптомів. Психологи визначили декілька основних ознак, що сигналізують про наявність у дитини саме кризи трирічного віку.

• Упертість.

У кризовий період - це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Головним його прагненням в цей період є досягнення необхідного, а не бажаного. Якщо мама покликала дитину їсти, вона буде твердити: "Не піду", навіть якщо їй хочеться їсти.

• Негативізм.

Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Іноді непослух дитини батьки сприймають як негативізм. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання. При негативізмі вона йде наперекір навіть собі. Негативізм зазвичай з'являється лише з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина слухається, поводиться спокійно і поступливо.

Іноді негативізм дитини виглядає смішно: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: "не собака", або ще щось подібне в цьому дусі.

• Норовистість.

Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, але й проти звичайних дії,і проти існуючого укладу. Протестує вона проти прийнятих правил, не погоджується чистити зуби, митися).

• Свавілля.

Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати.

Дуже часто дитині забороняють робити основну масу операцій - цього робити не варто, нехай малюк переконається сам, що це йому ще не під силу.

• Знецінення.

Це характеризується тим, що дитина, ще вчора висловлювала прихильність і любов до батьків, близьких людей, а сьогодні починає обзивати їх різними нехорошими і лайливими словами. Улюблені іграшки їй теж перестають подобатися, вона їх починає обзивати, а іноді кидати, розбивати, рвати.

У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно. Дитина - це маленький руйнівник, який всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

Що робити батькам у період кризи 3 років

Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче від вас відбігти - прослідкуйте, щоб вона не зникла з очей. Хоче їсти сама ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено.

Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.

Роздратування дорослих цілком природньо, це почуття можна зрозуміти. Адже, насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійною. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте її похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі, маленьких і безпомічних не лають.

Як спілкуватися з дітьми?         

      У житті всіх батьків буває такий період, коли діти починають ставити несподівані та зовсім недитячі питання. Найчастіше це відбувається у віці від 5 до 10 років, коли малюків хвилюють серйозні філософські теми: смерть, стосунки між чоловіком та жінкою, гроші, війна, справедливість, добро і зло. Уникати відповідей - не рішення, адже саме в цьому віці закладаються основи світогляду дитини, що впливає на її подальший розвиток. Крім того, не варто обманювати дитину. Інакше це може стати причиною появи недовіри у ваших стосунках, адже рано чи пізно вона дізнається правду. Головне правило - відповідати прямо і чесно без "зайвої води" і "солодкої" брехні.

Правила спілкування з дітьми

Правило №1 – Будьте чесними.

Важливо говорити правду і передавати дитині своє ставлення до обговорюваної теми. Діти у віці від 5 до 10 років сприймають інформацію чуттєво і буквально, не через критичний розум, не оцінюючи та не зважуючи її. І якщо ми говоримо неправду, дитина обов'язково це зрозуміє, що залишить в її душі незадоволеність і вона обов'язково повернеться до цього питання знову.

Правило №2 – Враховуйте вік і почуття дитини.

Є багато складних тем, які можуть сильно вразити дитину, наприклад, смерть. Тому обов'язково враховуйте її характер, вік та інтелект. Спостерігайте, чи зрозуміла вона нову інформацію. Ніколи не вживайте складні слова або наукові терміни, дитині вони будуть незрозумілі, ця тема залишиться для неї складною, і, як наслідок, до неї сформується складне ставлення.

Правило №3 – Підкріплюйте свої відповіді додатковою інформацією.

Проілюструйте прикладами зі свого життя те, про що говорите. Але якщо з якоїсь причини у вас немає такого досвіду, то на допомогу завжди прийдуть казки, міфи або мультфільми. У віці 5-10 років діти чудово сприймають метафоричну інформацію. У казках і міфах ми завжди зустрічаємо героїв, які проживають приблизно одні й ті самі сценарії, наприклад, виказують рішучість у складних ситуаціях, завжди знаходять правильне рішення, стають щирими друзями, допомагають іншим. Такі приклади дають дитині певні загальні поняття і формують правильні цінності.

Правило №4 – Зберігайте візуальний і тактильний контакт, розмовляйте у спокійній атмосфері.

Для дітей візуальний контакт просто необхідний, щоб вони могли засвоювати ту інформацію, яку отримують. Якщо ми обговорюємо складні теми, наприклад, розлучення, важливо приділити увагу і тактильному контакту – обійняти, взяти за руки тощо. Крім того, атмосферу, в якій ви розмовляєте, потрібно обирати або моделювати. Якщо ви відповідаєте на серйозні запитання дитини похапцем, то її сприйняття інформації викривляється і ставлення до цієї теми також формується у викривленому вигляді. Тому якщо у конкретний момент у вас немає часу або вам необхідно підготуватися до розмови, краще відкладіть її, але обов'язково попередьте про це дитину, наприклад, дивлячись в очі скажіть їй, що сьогодні ввечері ви повернетеся до цієї теми та поговорите про це.

Правило №5 – Не недооцінюйте вік та інтелектуальні можливості дитини.

Важливо пам'ятати, якщо дитина поставила питання або порушила якусь тему, то вона дозріла і готова отримати інформацію. Не уникайте її запитань, відповідайте прямо і відкрито «без води та підсолоджувачів». Крім того, є теми, про які важливо поговорити на декілька років раніше, наприклад, тема статевого дозрівання. Перш ніж дитина з цим стикнеться, ми повинні передати їй необхідну інформацію та підготувати її.

Табу у спілкуванні з дітьми

Табу №1 – Не знецінюйте допитливість дитини.

У жодному разі не знецінюйте інтерес, який з'явився у дитини, тому що в іншому випадку ви гасите цей імпульс і, швидше за все, вона більше ніколи не підійде до вас із цим питанням. Не мовчіть, не смійтеся із запитання, не переходьте на інші теми та не кажіть, що зайняті для цього. Дайте дитині зрозуміти, що для вас це питання так само важливо, як і для неї.

Табу №2 – Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми.

Кожна дитина – це особистість, не порівнюйте розвиток своєї дитини та інших дітей. Тут немає правильних критеріїв, про що б вона не питала, в цей момент вона розвивається і формує свою свідомість, поважайте це.

Табу №3 – Не ведіть дискусію в негативному стилі.

Не сприймайте думку дитини негативно. Сучасні діти оточені величезною кількістю інформації, тому в цьому віці у багатьох із них трохи нереальне уявлення про цей світ. Якщо дитина ставить питання і висловлює власну думку, не перебивайте її та поважайте її точку зору.

Табу №4 – Не уникайте важких тем.

Обговорюючи складні теми, не кажіть дитині: «Ти ще маленький і все одно не зрозумієш!». Спробуйте пояснити їй так, щоб вона зрозуміла. В іншому випадку дитина залишається наодинці зі своїм питанням і заповнює це порожнє місце іншою інформацією, наприклад, фантазією.

Табу №5 – Не переконуйте дитину в тому, що думка дорослого – єдина правильна.

Повністю виключіть зі свого лексикону фразу: «Дорослі краще знають і завжди праві». Якщо малюку з дитинства програмують її в голові, потрапляючи у той вік, коли у нього є можливість натрапити на різні ризики, такі фрази можуть спрацювати проти нього.

         6 найпоширеніших дитячих

            запитань і приклади

       відповідей на них, які допоможуть

         батькам

Питання 1. Як я з'явився на світ?

Коли чоловік і жінка люблять один одного, вони обнімаються і цілуються. Потім тато дає мамі свою клітинку, яка з'єднується з клітинкою мами, і в її животику з'являється дитина. Спочатку вона зовсім крихітна, як маленька рибка, але потім вона росте, їй стає тісно в животику у мами, і вона з'являється на світ.

Питання 2. А ми всі помремо?

На жаль, все на світі коли-небудь помирає: і люди, і тварини, і дерева, і квіти. Це закон природи, який потрібен, щоб усім на планеті вистачило місця. Ми теж помремо коли-небудь, але це буде дуже нескоро. Колись ми будемо старенькими, як твоя бабуся, а ти - дорослим, як ми, і у тебе будуть свої діти. І ти проживеш довге життя з безліччю пригод.

Питання 3. А бабуся хвора, і вона скоро помре?

У бабусі зараз є проблеми зі здоров'ям, але ми всі дуже сподіваємося, що вона одужає і буде жити довго. Ми не знаємо цього точно, але ми й лікарі робимо все, що можемо, щоб допомогти їй, і добре про неї піклуємося.

Питання 4. Чому ви з татом сваритеся?

Іноді люди сваряться, тому що не згодні один з одним. Сваритися можуть всі: і діти, і дорослі. Але ми обов'язково миримося, тому що ми з татом любимо один одного. І дуже любимо тебе.

Питання 5. Ви з татом збираєтеся розлучитись?

У нас не виходить ладнати один з одним. Ми щосили намагалися це зробити, але вирішили, що нам буде краще не жити разом. Це не означає, що ти зробив щось не так. Ми завжди будемо любити тебе і залишимося твоїми батьками. Нам усім буде важко звикнути до цього, але ми зробимо все можливе, щоб ти був щасливий.

Питання 6. Кого ви любите більше — мене чи сестру?

Усі люди різні, і ти з сестрою також, а значить і любов може проявлятися по-різному. Але ми любимо вас однаково сильно, так само, як і ти однаково любиш мене і тата. 

      Пам'ятайте, неважливо, що запитала дитина, але, якщо вона вже поставила це питання, значить, вона готова і хоче отримати на нього відповідь. Не ігноруйте свого малюка і завжди говоріть із ним чесно і прямо!

Що таке "булінг" та чому про нього треба знати всім батькам?

Що таке “булінг” та чому про нього треба знати всім батькам!

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном “булінг”, пояснюють працівники соціальних служб для сім’ї, молоді та дітей,  – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються. Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відносини з людьми не лише у садочку чи  школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу

Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до садочка або ж можуть плакати, вигадувати хворобу.

Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.

Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося – не можуть реалістичо пояснити.

Відсутність контакту з однолітками.

Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

Обмальовані руки.

Бажання іти до садочка іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Скільки дітей страждають від булінгу

За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». У садку чи початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Обов’язок психолога, вихователя, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу

Психологи визначають декілька основних причин:

Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в садочку та в школі.

Атмосфера в групі чи в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вихователя/вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Булінг в цифрах

За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група.
44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.

Що робити батькам

У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

 Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

 Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

 Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

 Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до садка/школи.

Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у садкушколі: до психолога, вихователів/вчителів, адміністрації, батьків інших дітей.

 Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

 Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.

Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

 Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.

 Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з вихователями/учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зчи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

- втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

- відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

- втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

- втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

- частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

- частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

- часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

- потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати садок/школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

 Булінг в закладі дошкільної освіти

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.
«Я була приголомшена, коли побачила, як часто діти трьох- і чотирьохрічного віку, особливо хлопчики, думаючи, що я нічого не бачу, б’ють і штовхають інших дітей у групі», – розповідає педагог дошкільної освіти Сандра Боуден. Але булінг – це ж не тільки фізична агресія, булінг може здійснюватись і через соціальний тиск, наприклад, коли група дівчаток неодноразово й демонстративно відмовляється грати з іншою дівчинкою, або це можуть бути словесні нападки, такі як безперервні насміхання та висміювання.

Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, аби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли роблять свій поганий вчинок.

Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Результати дослідження показують, що ті, хто в дитинстві був хуліганом, у майбутньому частіше, ніж інші, вживають наркотики та алкоголь, ображають своїх друзів, зв’язуються зі злочинністю й мають проблеми у взаємостосунках з однолітками.

Хто провокує булінг в дитсадку

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

педагог або помічник вихователя:

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

– глузує із зовнішнього вигляду дитини;

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;

батьки або члени сім’ї:

– б'ють та ображають дитину вдома;

– принижують дитину у присутності інших дітей;

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як змінюється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

вдома:

– не хоче одягатися вранці;

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

– не контактує з однолітками у дворі;

– грає наодинці в парку;

 в дитячому садку:

– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

– усамітнюється при будь-якій нагоді;

– часто губить свої іграшки або речі;

– бруднить чи псує одяг;

– грає поламаними іграшками;

– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

– не має друзів у групі.

Насилля в дитячому садку

Не секрет, що витоки так званої «дідівщини» або знущання над іншими людьми, беруть початок у дошкільному дитинстві. Приблизно до 5 років діти, які відвідують дошкільні установи, іноді проходять справжню школу виживання, що містить у собі агресивну поведінку окремих дітей, бійки, ненормативну лексику, образи та прізвиська, шкоду і насильне відбирання іграшок та особистих речей, провокації, погрози тощо. Це може призвести до того, що доброзичливі стосунки між дітьми змінюють напружений інтерес до однолітків, зосереджене та ревниве спостереження за ними. При цьому успіхи однолітка іноді засмучують, ображають, а його помилки, навпаки, радують. Саме в 5-річному віці діти можуть інтенсивно та демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та демонстративно підкреслювати власну перевагу. Гострота емоцій може набувати форми плачу, яскраво вираженої агресивності, образливості чи сором’язливості. Слід наголосити на тому, що подібне зустрічається, на щастя, не масово і характерне тільки для деяких дітей, які іноді можуть об’єднуватися у групки. Спочатку ситуації нападів можуть набувати форму провокацій, а згодом переходити у фізичне або психологічне насилля. Фізичне насильство містить у собі бійки, відбирання особистих речей; а психологічне (моральне) — прізвиська, насмішки, залякування, ненормативну лексику, погрози, плітки, а також соціальне нехтування: бойкот, відчуження. Дівчатка більше схильні до вербальної агресії та соціального знехтування, а хлопчики — до фізичного насильства.

Причини дитячої агресії:

1. Бажання самоствердження (демонстрація свого лідерства).

2. Допустима поведінка (дитина виявляє агресію, яку вчасно не зупиняють і вона стає дозволеним засобом розв’язання проблем у групі дітей).

3. Сім’я, в якій дитина зазнає фізичного, вербального, психологічного насильства або аналогічне насилля дитина спостерігає стосовно когось із членів сім’ї. Сюди також належать конфліктні сімейні ситуації (поява вітчима, мачухи, нового члена сім’ї або, навпаки, втрата близької людини, байдуже ставлення або гіперопіка дитини, підвищені вимоги, недружня сімейна атмосфера).

4. Девіантна поведінка оточуючих, вплив засобів масової інформації, що пропагують культ насилля, переповненість груп дитячого садка, складні стосунки дитини з вихователями або однолітками.

Ситуація насилля є травматичною за своєю природою і за своїми наслідками, оскільки виснажує всіх: активних учасників (агресори), пасивних — (жертви), спостерігачів. У групі, де знущання і приниження зустрічаються часто, практично всі діти відрізняються підвищеною тривожністю, невпевненістю у собі, заниженою самооцінкою, проблемами у спілкуванні, ігровій та навчальній діяльності.

На жаль, достатньо типовими для життя ЗДО стали педагогічна байдужість, ігнорування, невтручання дорослих. Часто дитяче насильство взагалі не розглядається як проблема. Багато педагогів  обмежується усними зауваженнями або силою свого авторитету просто придушують насильство. Утручання дорослих у цьому випадку необхідне, адже «агресор» почне сприймати подібні ситуації як свою перемогу, а решта дітей отримують негативний досвід стосунків у колективі. Часто дорослі карають усіх учасників ситуації без ретельного розбору ситуації. У такому випадку дитина-жертва не розуміє, чому її карають на рівні з дитиною, яка її образила, відчуває несправедливість, образу, а діти-агресори святкують перемогу і почуваються безкарними, отримують дозвіл і надалі діяти саме так. Іноді самі вихователі можуть спричинити дитячу агресію, оскільки насміхаються над дітьми, ображаючи їх словесно у присутності інших дітей, принижуючи їх гідність, грубо критикуючи їх поведінку, почуття, думки, звинувачують в усіх проблемах, погрожуючи дитині, — це все форми психологічного і словесного насильства. Необхідно пам’ятати, що в колективі повинні існувати цінності толерантності та ненасилля.     

Для вас, батьки, поради, які допоможуть впоратися із ситуацією, коли у вас виникли підозри, що ваша дитина потерпає від булінгу

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.
2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.
3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.
4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.
5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.
6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.

Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.

Поради педагогічним працівникам щодо протидії булінгу в закладі дошкільної освіти

1. Працювати над проблемою насилля необхідно від самих його проявів у дитячому колективі. По-перше, слід пояснити всім дітям про правила дозволеної поведінки, також варто обговорити з дітьми ці правила, наслідки забороненої поведінки. Педагог повинен бути посередником між сторонами, що конфліктують, віддаючи перевагу дітям, які обрали ненасильницькі засоби розв’язання конфліктів. Потрібно звернути увагу на роботу з різними учасниками конфлікту одразу — пояснення, аналіз поведінки, рефлективне осмислення поведінки із дітьми, вибір спільної стратегії, що спрямована на примирення, узгодження дій. Після цього вихователь повинен певний час контролювати учасників конфлікту. Усі педагоги, персонал дитячого садка повинні бути взірцем правильної поведінки. Важливою є також робота з батьками на рівні проведення бесід, пояснень, рекомендацій та порад, консультацій (за допомогою психолога).
2. Ставтеся з повагою до усіх дітей, незалежно від рівня  матеріального достатку їх батьків, власних уподобань, фізичних чи фізіологічних особливостей дітей.
3. Не ігноруйте скарг дитини на те, що її образили однолітки.
4. Не насміхайтесь із зовнішнього вигляду дитини.
5. Не висловлюйтесь образливо про дитину чи її батьків.
6. Не проявляйте огиди щодо фізичної чи фізіологічної особливостей дитини.
7. Якщо ви стали свідком булінгу чи отримали повідомлення про факт булінгу від дитини, яка була свідком чи учасником цього процесу, повідомте керівника закладу про цей факт.
8. Виховуйте у дітей толерантне ставлення одне до одного, особливо, якщо в групі є діти з особливими потребами чи діти інших національностей.

Таким чином, утручання педагогічного характеру є ефективним при узгодженій діяльності всіх суб’єктів та одночасно на всіх рівнях — на рівні навчального закладу в цілому, рівні дитячої групи, на особистому рівні.

Скажи булінгу "Ні!"

5 мультфільмів, які навчають цінувати кожного

 1. «Жив собі чорний кіт»

Мультфільм про те, як живеться чорному коту. Через людські забобони з ним ніхто не спілкується, тому він опинився у повній ізоляції. Всьому причина – чорний колір його шерсті. Що відчуває кошеня, наскільки йому сумно і самотньо? Про це ніхто навіть не замислюється. Щоб не мати клопіт, усі його намагаються обійти десятою дорогою. Однак варто котові забруднитися у білу фарбу – ставлення до нього вмить змінюється.

2.Мультфільм «Про пташок»

Історія про зграю горобчиків, які спілкуються між собою, сидячи на дротах. До них прилетіла доброзичлива чуднувата пташка, зовсім не схожа на них, тому горобці не прийняли її до гурту, хоча вона цього хотіла. Щоб позбутися настирної гості, спільнота горобців спочатку її ігнорує. Потім закльовує, намагаючися зігнати зі спільного дроту, не розуміючи, які саме наслідки це може мати для них самих.

 3. «Вірте у любов, вірте у Різдво»

Це історія про їжачка на ім’я Генріх, який уперше прийшов до нового класу. Він би з радістю подружився з однолітками, однак спілкуватися і гратися йому заважають колючки, через які він і сам страждає. Минає час, і напередодні Різдва Генріх помічає, що однолітки шепочуться і сміються за його спиною. Коли засмучений їжачок виходить на шкільне подвір’я, його чекає несподіванка – подарунок від однокласників, завдяки якому вони зможуть дружити і гратися!

 4. «Курка, яка несла всяку всячину»

Це історія про курку, яка мріяла про діточок, і одного разу вона знесла 7 яєць, з яких вилупилося 6 курчаток і один… маленький екскаваторчик. На відміну від чорного кота, не зважаючи на те, що екскаваторчик був не такий, як курчата, батьки його любили і ставились так само, як і до інших.

5. «Гидке каченя»

«Гидке каченя» – всесвітньо відома казка данського письменника Ганса Крістіана Андерсена. Вперше вона була опублікована у 1843 році. Це історія про маленьке лебеденя, яке з незрозумілих причин потрапило до родини качок. Тільки-но вилупившись із яйця, воно отримало прізвисько Гидке каченя за свою непоказну зовнішність, відмінну від «родичів».

Чи готова моя дитина до школи?

     У роботі психолога часто можна почути таке запитання від батьків, дітям яких від 5 з половиною до 7 з половиною років. У чому ж полягає ота готовність?

    Розгляньмо це питання на прикладі. Нещодавно до мене звернулася мама з хлопчиком шести років (назвімо його Васильком). Хлопчик бадьоро, з охотою, розповідав про себе, свої улюблені іграшки, своїх родичів та інші цікавинки, але тільки-но настав час виконувати завдання, Василько знітився, посмутнів. Було видно, що дитина тривожиться. Протягом усього заняття він пробував робити все по-своєму, на свій лад (замість людини малював ялинку, не хотів писати під диктовку, а малював щось своє). Загальна обізнаність хлопчика теж була низька. І це не дивно. Василько  мав труднощі з виконанням інструкцій, він не звик себе до чогось «змушувати», робити те, що «треба», і, очевидно, зіткнувся з такою ситуацією вперше (до садка він не ходить). Тому-то оченята дитини були на мокрому місці…

     Я бачу: дитина не готова йти до школи, бо вона не вміє вчитися! Сама мама теж вважала, що дитині до школи ще «рано»,  але в її уявленні  (як і в уявленні більшості батьків) це «рано» полягало в незнанні букв і лічби, у відсутності інших необхідних у школі навичок. Проте навички самі по собі не з’являються. Вони формуються під час навчального процесу. Найперше завдання – не «навчити букв», не «навчити цифр», а «навчити вчитися»! Тому важливо звернути увагу на те, як ваша дитина вчиться, а насамперед:

• чи охоче дитина береться до нових завдань?
• чи досить уважна дитина при виконанні завдань, чи часто відволікається, перемикається на гру і т. п.?
• чи вміє виконувати подані інструкції?
• чи потребує допомоги в роботі, а якщо так, то чи вміє користуватися навідними прикладами, чи вміє працювати за зразком?

   І найважливіша складова, яка робить навчання творчим процесом, – це пізнавальний інтерес. Без цього навчання перетворюється в дресуру. Це найважливіше, що треба розвивати у майбутнього учня.

   Як допомогти дитині підготуватися до школи? Відповідь дуже проста: без стресу. Працюючи з дитиною, слід уникати надто сильної мотивації на успіх, яка вганяє всю родину в стрес, так що в гонитві за знанням втрачається сам його сенс. В таких випадках дитина не вчиться самостійно працювати. Вона привчається боятися і з нетерпінням чекає на закінчення «тортур».

   Часто теж чую таке: «Та він просто не хоче займатися. Лінивий». Або: «Хоч як я стараюся, до нього не доходить». Я в таке не вірю. Що таке лінь? Відсутність інтересу, волі чи «натхнення»? Коли так, то треба обов’язково розібратися в причинах такого стану дитини – як медичних, так і соціальних. Правильний підхід до такої ситуації – це активна співпраця з фахівцями. І грубою помилкою з боку батьків чи вихователів буде ставити на дитині штамп, що вона, мовляв, лінива чи нетямуща «від природи» – і після цього розслаблятися, бо ж «нічого тут не вдієш»…

   Накраще буде, коли сам дорослий займе позицію дослідника і спробує заохотити дитину разом з ним досліджувати світ (тобто постарається розбудити в неї пізнавальний інтерес). Коли дитина побачить перші результати та успіхи, то в неї з’явиться бажання вчитися, задоволення від пізнання нового. Їй сподобається думати, вона буде тішитися  власними успіхами. А це і є адекватна мотивація. Саме цього ми й маємо навчити дитину.

   Отже, працюючи з дитиною, я зосереджую увагу не так на результаті, як на самому процесі роботи. Що це означає? Для мене дуже важливо, який у дитини настрій, чи з інтересом вона сприймає завдання, скільки часу вона потребує на роздуми, чи вміє користуватися підказками. Найважливішим своїм завданням я вважаю показати дитині: ЦЕ ЦІКАВО! Це така гра! Коли дитина вловлює цей посил, вона раптом перестає бути лінивою, а оченята починають світитися радісним «Я розумію!» І тоді процес пішов.

   Щодо методичних порад, то на сьогодні корисних методик безліч. Їх автори рекомендують, як правило, щоденні заняття по 15-20 хв.  Завдання повинні відповідати вікові, але для того, щоб дитина справді розвивалася, слід працювати «на невелике випередження».  Автор багатьох методик розвитку дитини Юлія Соколова перераховує такі вміння, які повинна матидитина у 6-7 років:

УВАГА:

• виконувати завдання не відволікаючись близько 15 хвилин;
• знаходити 5-6 відмінностей між предметами;
• утримувати в полі зору 8-10 предметів;
• самостійно, швидко і правильно виконувати звдання за зразком;
• точно копіювати продемонстрований візерунок або рух.

ПАМ’ЯТЬ:

• запам’ятовувати 8-10 картинок;
• розповідати з пам’яті казки (дитячі оповідання), вірші, описувати з пам’яті зміст картинки;
• повторювати в точності текст з 3-4 речень.

МИСЛЕННЯ:

• визначати послідовність подій;
• складати розрізану картинку з 9-10 частин;
• знаходити і вміти пояснити невідповідності на малюнках;
• знаходити і вміти пояснити відмінності між предметами і явищами;
• знаходити зайвий предмет, уміти пояснити свій вибір.

 МАТЕМАТИКА:

• називати числа в прямому і зворотньому порядку;
• співвідносити цифру і число предметів;
• складати і вирішувати задачі в одну дію на додавання і віднімання;
• оперувати арифметичними знаками;
• вимірювати довжину предметів з допомогою умовної мірки;
• визначати час за годинником. 

МОВЛЕННЯ:

• правильно вимовляти звуки;
• визначати місце звука в слові;
• використовувати в мовленні складні речення різних видів;
• складати розповідь за сюжетною картинкою (серією картинок);
• складати речення з 5-6 слів;
• ділити слова на склади. 

ДРІБНА МОТОРИКА:

• вільно володіти олівцем і пензликом при різних видах малювання;
• зображати на малюнку декілька предметів, пов’язуючи їх певним сюжетом;
• штрихувати чи розмальовувати малюнки, не виходячи за контури;
• передавати в малюнку точну форму предмета, пропорції, взаємне розташування частин.

 СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ І ПРИРОДОЗНАВСТВО:

• називати своє ім’я, прізвище, по-батькові;
• називати ім’я, прізвище, по-батькові батьків;
• знати назву свого міста (села), столиці, Батьківщини;
• знати послідовність пір року, частин доби, днів тижня;
• називати весняні, літні, осінні та зимові місяці;
• відрізняти диких тварин від свійських, перелітніх птахів від зимуючих, садові квіти від польових, дерева від кущів;
• називати явища природи, нашу планету і її супутник.

   Готуючи дитину до школи, батькам важливо також мати адекватні очікування щодо її успіхів у навчанні. Відомий психолог Лев Виготський сформулював важливу з цього погляду концепцію зони найближчого розвитку. Основна ідея полягає в тому, що важливо оцінити не лише актульний стан розвитку дитини, а й її потенційні можливості до навчання. Те, що дитина ще не може зробити сама, але вже може виконати з допомогою дорослого, якраз і є її зоною найближчого розвитку. Цього її найлегше навчити. Коли дитина почне самостійно виконувати те, що раніше робила тільки з вашою допомогою, можна буде рухатися далі, допомагаючи їй подолати наступну сходинку.

   Коли ж варто починати підготовку?  Відповідаю: почніть сьогодні! Пригадую собі вуличний діалог двох мамочок:

– А твому скільки?

– Та чотири, але майже не говорить.

– То ти його обстеж.

– Та ще встигну. Кажуть люди, що, буває, сам виговориться!

   Часто мама чекає, поки проблема САМА визріє, замість того, щоб їй запобігти. Не треба боятися і закривати очі на незручну тему.

   Неважливо, якого віку дитина. Важливо, що ви почали позитивні зміни, прийняли важливе рішення і готові працювати! Навіть якщо дитина – ще немовля, починати не зарано. Ви обов’язково знайдете, як зацікавити його «корисною» грою. Якщо дитина вже школяр і ви помітили, що в неї труднощі в навчанні, – не впадайте у відчай. З адекватною допомогою дитина зможе їх подолати. І забудьте про штампи, страхи та стреси! Ви готові до нових відкриттів!

Арт-терапевтичні поради для підготовки дитини до школи

• Звикаємо до простору. Сходіть з дитиною в школу погуляйте і помалюйте…класи і коридори (в альбомі). Перегляньте такий альбом декілька разів.
• Формуємо ефективну активність. Перемальовувати через копірку або напівпрозорий папір будь-які зображення і робіть їх дуже схожими на оригінал.
• Моделюємо соціальні контакти. Створіть ляльковий клас і вчителя і програвайте з дитиною різні ситуації від найпростіших…- «Хочу в туалет» і до конфліктних ситуацій.
• Помалюйте зображення осіб з різними емоціями і пробуйте з дитиною малювати щось, що допоможе підняти або поліпшити настрій. Зробіть такий альбом для гарного настрою.
• Привчайте дитину до шкільного ритму. Помалюйте автопортрети на тему «Я – учень» в різних ситуаціях: встаю в школу, снідаю перед школою, йду в школу…і так далі до вечора.
• Учіть приймати різниці – формуйте толерантність. Підберіть картинки або фотографії різних шкільних ситуацій від радісних до конфузних і обговоріть з дитиною, нехай цей набір буде мовчазним помічником для дитини в подальшому процесі звикання до інших.
• Укріпляйте руку і розвивайте дрібну моторику. Малюйте восковими олівцями, розминайте скульптурний пластилін і малюйте ним, ліпіть з глини.

Корисні відео для дітей та їхніх 

батьків

Вчимо емоції з рибками (для дітей 2-3-ох років)

https://www.youtube.com/watch?v=i22lCEXJ6K4&t=97s

Про незнайомців (для дітей 3-5-ти років)

/uploads/editor/12011/658592/sitepage_66/files/httpswww_youtube_comwatchv_mmudoark6io.mp4

Про незнайомців (для дітей від 6-ти років)

https://www.youtube.com/watch?v=Ne0OMIFNGYA&t=284s

Про цінність сім'ї (для дітей від 2-ох років)

/uploads/editor/12011/658592/sitepage_66/files/httpswww_youtube_comwatchv_coorpvgxbry.mp4

Битися не битися (для дітей від 3-ох років)

https://www.youtube.com/watch?v=J4kAWeNtKZ0&t=140s

Дітям про коронавірус

https://www.youtube.com/watch?v=_Rjs5zpCuNI&t=10s 

Танграм своїми руками 

     Це східна головоломка, мета якої скласти частини один з одним таким чином, щоб вийшла якась складна фігура (людина, тварина тощо). Обов'язково повинні бути використані всі 7 фігур танграма, їх можна перевертати як завгодно. Фігури повинні примикати один до одного і не перекриватися (тобто накладатися один на одного).
Танграм розвиває такі навички і якості:

Логічне мислення.
Посидючість.
Уява.
Комбінаторському здатності.
Уважність.
Розуміння кольору, форми, величини.
Цю головоломку можна зробити самостійно!
Вся головоломка - це квадрат, який складається з 7 плоских фігур, які утворюються при розрізанні квадрата певним чином.
Ось назви цих фігур:
2 великих трикутника.
1 середній трикутник.
2 маленьких трикутника.
1 квадрат.
1 паралелограм.
     Розріжте будь-який матеріал (картон, фанеру, тканину) по схемі одного або різного кольорів і вперед - виконувати схеми або будувати свої.

Дитяча мастурбація - чи норма це? Як правильно

реагувати?

   Дитяча мастурбація – досить делікатне питання і часто батьки залишаються наодинці з цією проблемою, боячись винести її за межі сім’ї.

    Як правильно реагувати, щоб не зашкодити дитині?
Перш ніж відповісти на це питання, варто розглянути причини дитячої мастурбації!

     Треба одразу зазначити, що мастурбація – це нормальний етап психосексуального розвитку. Але є додаткові чинники, які можуть провокувати виникнення такої звички:

1. Фізіологічний фактор. Варто звернути у вагу на те, чи все в порядку у дитину з інтимними частинами тіла – чи немає почервонінь, попрілостей, висипань. Інколи мастурбація може бути викликана більш серйозними захворюваннями – сахарним діабетом, глистами, фімозом (звуження крайньої плоті). Щоб виключити дану причину треба звернутись до педіатра.

2. Надмірну увагу до інтимних частин тіла може провокувати тісна білизна.

3. Цікавість і бажання все пізнати. Це стосується дітей до 2-х років, коли на передній план виступає потреба пізнати все навколо. Діти маніпулюють різними предметами і частинами тіла для того, щоб задовольнити власну цікавість.

4. Звичайна нудьга, коли дитина не знає чим себе зайняти, може стати причиною того, що дитина починає мастурбувати. У висновку це переростає у звичку і стає способом провести вільний час. Мастурбація як заколисування перед сном – також входить в даний спектр причин.

5. Психологічна травматизація дитини. Поява маленького брата чи сестри і як наслідок конкуренція з ними, розлучення батьків, рання розлука з матір’ю, страх фізичних покарань, відсутність турботи та уваги, відчуття покинутості, тобто все що здатне викликати стрес у малечі, може бути стимулом до травматизації дитини. В такому випадку мастурбація – це «ліки», розрядка, зняття напруги. Така мастурбація називається невротичною і зазвичай потребує втручання кваліфікованого дитячого психолога.

    Як же вияснити де мастурбація просто етап нормального розвитку, а де вона приймає невротичний характер? Є ряд умов, на які слід звернути увагу. Саме вони можуть вказати на ненормальний характер:

– Груба, імпульсивна форма мастурбації
– Нав’язливий характер
– Велика частота. Тобто коли вже виробилась стійка звичка. Дитина прагне цим займатись будь-якої хвилини (за столом, читаючи книжку, одягаючись, граючись, переглядаючи телевізор, перед сном…)
– Стають можливими випадки мастурбації в громадських місцях
– Дитина не може зупинитись при зауваженні дорослого, а навпаки реагує агресивно
– Якщо ви помічаєте, що малеча скоріше знімає напругу, ніж отримує задоволення
– Відсутність відчуття зніяковіння, сорому
– Дитина хвалиться тим, що мастурбує
– Вчить мастурбації братів, сестер чи друзів.

    Як правильно відреагувати, якщо ви помітили за дитиною таку звичку?

   Як не треба робити! Ні в якому разі НЕ соромте, НЕ висміюйте, НЕ сваріть, НЕ забороняйте, НЕ лякайте, НЕ погрожуйте, тобто ніяк НЕ акцентуйте.

    Варто визнати природність процесу, але не заохочувати малечу! Як це зробити?

1. Спочатку перевірте стан шкіри статевих органів та подивіться чи не затісна білизна, яку носить ваша дитина. Це виключить фізіологічну причину.

2. За допомогою ознак, які ми розглянули вище спробуйте визначити який характер у звички – невротичний чи це просто етап психосексуального розвитку.

3. Спробуйте зацікавити дитину чимось іншим, переключити увагу. Але тут треба бути обережними – не треба надмірно акцентувати увагу на новій грі! У дитини не повинен сформуватись зв’язок типу «якщо буду так робити, то мама одразу придумає цікаву гру!». Переключати треба спокійним тоном на незначні речі – попросити щось принести, запропонувати попити, попросити намалювати щось…

4. У старших дітей (починаючи з 4-х років) можна спитати чому вони цим займаються? І потім провівши аналогію із чищенням носу (що теж є приємним але робиться у ванній наодинці) поясніть, що чіпати свої статеві органи можна, але не привселюдно. Варто сказати про те, що якщо торкатися до інтимної частини тіла брудними руками, то можна занести інфекцію і часто це робити не варто, оскільки це може спровокувати почервоння і викликати больові відчуття (проведіть аналогію із вухом, яке теж стане червоним і заболить, якщо його часто чіпати). Можна розказати дитині про те, що таке інтимні частини тіла, для чого вони служать.  Крім того, слід звернути увагу на деякі моменти, які стосуються людської сексуальності і розповісти про те, як захистити межі своєї інтимності (це сприяє профілактиці сексуального насилля над дітьми).

5. Якщо ви помітили дану звичку, яка відбувається в один і той самий час, наприклад, перед сном чи при перегляді телевізора, спробуйте змінити ритуал.

6. Позитивну роль може зіграти будь-яка фізична активність (фітнес, танці) за для того, щоб максимально витратити енергію, аби вона не пішла «не в те русло»

7. Спробуйте прослідкувати, коли саме дитина займається мастурбацією – після чого їй треба «розрядка». А потім змініть ситуацію, щоб вона не викликала надмірне напруження. Якщо причину ви не зможете знайти самі, зверніться до дитячого психолога

8. Спробуйте навчити дитину новим способам того, як можна отримувати задоволення від життя. Пофантазуйте разом з дитиною і втільте в життя різні варіанти.

  Пам’ятайте, якщо ваша дитина не займається мастурбацією привселюдно та часто, не має проблем у спілкуванні в сім’ї та з однолітками та володіє достатньою інформацією на дану тему – причин для хвилювання немає!

Цікаві ігри для розвитку дітей вдома

Гра "Розклади столові прибори"

Сенсорний розвиток

Ігри з фарбою. "Кольорова водичка"

Для гри потрібні акварельні фарби, пензлики, 5 стаканчиків з водою. Розставте стаканчики в рядок, візьміть на пензлик фарбу (спочатку можна взяти фарбу улюбленого кольору дитини, аби викликати у неї зацікавленість у грі), розведіть фарбу у стаканчику з водою, коментуючи свої дії: "Зараз візьмемо на пензлик твою улюблену фарбу і опустимо у стаканчик з водою. Подивись, що вийшло. Як гарно! Правда ж?" Дитина може сидіти та зачаровано дивитися, як хмаринка фарби розчиняється у воді. Після цього вона може гратися у кольорову водичку сама. 

"Змішуємо фарби"

Кольорову водичку зі стаканчиків зливаємо, змішуючи між собою та коментуючи дитині: "Із синьої та жовтої водички отримуємо зелену, із жовтої та червоної - оранжеву, з червоної та синьої - фіолетову..."

"Малюємо на мокрому папері"

Кладемо на стіл клейонку. Змочуємо аркуш паперу у воді (повністю) та кладемо його на клейонку. Пропонуємо дитині взяти пензлик, набрати фарбу та малювати на папері. Для початку батьки можуть самі продемонструвати дитині, як це робиться, або ж малювати разом з дитиною.  Також можна провести по малюнку з фарбами пензликом, змоченим водою. Вода змішуватиметься  з фарбою і утворюватимуться ніжні напівтони. Експериментуйте разом з дитиною!

Психологічна готовність дитини до школи

      За гонитвою в підготовці дитини до школи часто забувають про те, що не заміниш знаннями, – про психологічну готовність до навчання в школі. Якщо говорити образно, то знання – це як туфлі. Батьки намагаються, щоб вони були якісними, з хорошого матеріалу. А психологічна готовність у цьому випадку – це розмір ноги. Навіть якщо туфлі бездоганні, неможливо відчувати себе в них добре, якщо вони тобі завеликі...

   Психологічна готовність до школи – це зрілість психіки.

   Підсумком розвитку дитини в дошкільному дитинстві є передумови того, щоб дитина могла пристосуватися до умов школи, приступити до систематичного навчання.

   Звичайно, важливо, щоб дитина пішла в школу фізично підготовленою, проте це далеко не єдина умова. Одним з найнеобхідніших моментів є психологічна готовність. Її зміст включає в себе певну систему вимог, які будуть висунуті дитині під час навчання, і важливо, щоб вона була здатна з ними впоратися.

  Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

  Психологи поділяють готовність до школи на три види: особистісна готовність. вольова готовність і інтелектуальна готовність.

1. Особистісна готовність складається з навиків і здатності увійти в контакт з однокласниками та вчителями. Адже діти, навіть які ходили в дитячий садок і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей. Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Тому необхідно виробити вірне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг.

2. Вольова готовність. У школі на дитину чекає напружена праця. Від неї вимагатиметься робити не лише те, що їй хочеться, але і те, що вимагає вчитель, шкільний режим, програма. Зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра.

3. Інтелектуальна готовність. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою. Але досягає вона цієї здатності тільки тоді, коли з дитиною займаються.

  І хоча в останні кілька десятиліть психологи, педагоги, гігієністи, педіатри тощо активно займаються цією проблемою, ще досі немає чіткого поняття "шкільна зрілість" і не визначені кінцеві критерії готовності дитини до систематичного навчання і засвоєння знань.

  Психологи визначають шкільну готовність як "досягнення такого ступеня розвитку, коли дитина стає здатною брати участь у шкільному навчанні" (Й. Шванцара), або "оволодіння уміннями, знаннями, здібностями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками" (А. Анастазі).

  Як компоненти готовності до шкільного навчання Й. Шванцара виділяє розумовий, соціальний та емоційний компоненти. Л.І. Божович указує, що вона складається з певного рівня розвитку розумової діяльності та пізнавальних процесів, готовності до довільної регуляції своєї діяльності та готовності до соціальної позиції школяра.

  У кожному разі підкреслюється, що психологічна готовність полягає не у сформованості у дитини "шкільних якостей", а в тому, що вона оволодіває передумовами до Їхнього подальшого засвоєння.

  Психологічна готовність до школи не має нічого спільного з тим, чи вміє дитина читати (і як швидко), а також рахувати (і до скількох). Хоча саме ці вміння і навички перевіряють педагоги при записі в школу майбутнього першокласника.

  Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміють необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Необхідний і достатній рівень актуального розвитку має бути таким, щоб програма навчання потрапляла в "зону найближчого розвитку" дитини. Зона найближчого розвитку визначається тим, чого дитина може досягти в співпраці з дорослим, тоді як без допомоги дорослого вона цього виконати поки ще не може.

  Психологічна готовність до школи – це комплексний показник, що дозволяє прогнозувати успішність чи неуспішність навчання першокласника. Психологічна готовність до школи включає в себе такі параметри психічного розвитку:

1) мотиваційна готовність до навчання в школі, або наявність навчальної мотивації;

2) певний рівень розвитку довільної поведінки, що дозволяє учневі виконувати вимоги вчителя;

3) певний рівень інтелектуального розвитку, що припускає володіння дитиною простими операціями узагальнення;

4) добрий розвиток фонематичного слуху.

У складному комплексі якостей, з яких складається така готовність, можна виділити мотиваційну, розумову та емоційно-вольову компоненти, про що зазначалось на початку.

Мотиваційна готовність до навчання у школі

Основним критерієм готовності до школи в працях Л.І. Божович виступає новоутворення "внутрішня позиція школяра", що являє собою сплав пізнавальної потреби в спілкуванні на новому рівні.

У старшому дошкільному віці у дітей з'являються нові мотиви, які мають істотний вплив на поведінку. Це, насамперед, мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути схожими на них. Діти цікавляться новими для них видами діяльності – іграми, конструюванням, працею тощо (тобто діяльність залишається тією ж, але здійснюється вона з різноманітними ускладненнями).

Ще одна важлива група мотивів – встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими в сім'ї та школі. Це робить дитину особливо чутливою до оцінок педагога, батьків, викликає небажання виконувати їх вимоги, правила, встановлені ними.

Мотивом діяльності нерідко виступають мотиви особистих досягнень, самолюбство, самоповага. Вони проявляються в претензії дітей на головні ролі в іграх, на роль відмінника в школі, в образах дитини або радості при досягненні успіхів у нелегкій справі, визнання достоїнств, а деколи і в приписуванні собі не існуючих поки якостей, у примхах. На підставі прагнення до самоствердження у дітей виникає і змагальний мотив – виграти, перемогти, бути кращим за інших.

Новоутворення "внутрішня позиція школяра", що виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку і являє собою сплав двох потреб – пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє дитині включитися в навчальний процес в якості суб'єкта діяльності, що виражається у свідомому формуванні та виконанні намірів і цілей, чи, іншими словами, довільному поводженні учня.

Говорячи про мотивацію, ми говоримо про спонукання до чогось. У цьому випадку про спонукання до навчання. А це означає, що у дитини має існувати пізнавальний інтерес, їй повинно бути цікаво дізнаватися нове. Діти й уявляють собі школу як щось дуже цікаве і пов'язують вступ до першого класу з позитивними змінами в їх житті. Частина дітей хоче піти в школу зовсім не для того, щоб вчитися, а для того, щоб якось змінити своє життя, яке їх не дуже влаштовує.

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини тощо).

Але оскільки навчання у школі складається не тільки з цікавих і захоплюючих занять, то в учня має бути стимул виконувати й непривабливі, а деколи навіть нудні та стомлюючі завдання. У якому випадку це можливо? У тому, коли дитина розуміє, що вона учень, знає обов'язки учня, а також намагається добре їх виконувати. Часто на перших порах першокласник прагне бути зразковим учнем, щоб заслужити похвалу вчителя.

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (прагнення пізнавати те нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання тощо).

Пізнавальна потреба існує у малюка з самого народження, а далі вона подібна вогнищу: чим більше дорослі задовольняють пізнавальний інтерес дитини, тим сильніший він стає. Тому дуже важливо відповідати на питання маленьких чомучок, якомога більше читати їм художні та розвиваючі книги, грати з ними у розвиваючі ігри.

Необхідна, вчасно надана допомога дорослого, а також емоційна похвала дозволяє дитині вірити у свої можливості, підвищує її самооцінку та стимулює бажання справлятися з тим, що не відразу виходить. А потім показати дорослому, який він молодець, щоб почути похвалу на свою адресу.

Поступово у дитини увійде у звичку намагатися доводити почате до кінця, а якщо не виходить, то звертатися за допомогою до дорослого. Але дорослі кожен раз повинні уважно оцінювати ситуацію, чи дійсно потрібна їхня допомога чи дитині лінь самій потрудитися. Іноді у якості допомоги може виступити емоційне підбадьорювання та впевненість, що у малюка все вийде. Таке спілкування з дитиною, як правило, дозволяє сформувати навчальну мотивацію до моменту її вступу до школи.

Якщо ж така пізнавальна активність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сторонні мотиви, пов'язані із сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов'язки учня.

Мотиваційна готовність до навчання у школі включає: потребу в досягненні успіхів, яка повинна переважати над страхом невдач і, відповідно, зменшувати тривогу дитини в ситуаціях випробування здібностей або змагань, відповідну адекватну самооцінку та рівень домагань, який відповідає реальним можливостям дитини.

Розумова та емоційно-вольова готовність

Навчання в сучасній школі вимагає також розумової готовності дітей. Вони приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне – з розвинутими сприйманням і мисленням (вони вже мають опанувати операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виокремлювати в них істотні особливості, міркувати і робити висновки.

Розумова готовність є надзвичайно важливим компонентом психологічної готовності. Як свідчать спеціальні дослідження, розумову готовність доцільно простежити в трьох аспектах:

1) загальна обізнаність дитини в навколишньому світі, її кругозір, елементи світогляду (уявлення про живу та неживу природу, про деякі соціальні явища, системність цих уявлень);

2) рівень розвитку пізнавальної діяльності (увага, сприйняття, пам'ять, мислення, мовлення), наявність передумов для формування навчальної діяльності (уміння зрозуміти завдання або інструкцію та самостійно керуватися нею, виконувати правила);

3) володіння деякими елементарними учбовими навиками (вміння здійснювати звуковий аналіз слова: читання по буквах, по складах або словами; навички обчислення: підготовка руки до письма).

Готовність дитини до школи в галузі розумового розвитку включає кілька взаємозалежних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їх властивості, про явища живої та неживої природи, про людей, їх працю та інші сторони суспільного життя, про те. "що таке добре та що таке погано", тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість – ступінь правильності, чіткості й узагальненості сформованих у дошкільному дитинстві уявлень.

Образне мислення старшого дошкільника дає досить багаті можливості для засвоєння узагальнених знань, і при добре організованому навчанні діти опановують уявлення, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних областей дійсності. Такі уявлення – найбільш важливе придбання, яке допоможе дитині перейти в школі до засвоєння наукових знань.

Крім того, діти вже мають володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на самому процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).

Інтелектуальна готовність пов'язана з розвитком пізнавальних процесів – зі здатністю до узагальнення, порівняння об'єктів, їхньої класифікації, виділення суттєвих ознак, визначення причинно-наслідкових залежностей, уміння робити висновки. У дитини має бути певна широта уявлень, у тому числі образних та просторових, відповідний мовленнєвий розвиток, пізнавальна активність.

Вивчення особливостей інтелекту найчастіше починають з дослідження пам'яті, яка повинна мати довільну форму та охоплювати різні форми запам'ятовування, зберігання та відтворення матеріалу. Діагностують рівень розвитку механічного запам'ятовування, розвиток опосередкованої пам'яті (методика О.Р. Лурії) тощо.

Мислення шестирічної дитини є образним та достатньо конкретним. Визначають рівень розвитку наочно-образного мислення (методика розрізних картинок), просторового мислення ("лабіринт" О.Л. Венгера). понятійного мислення ("Пояснення сюжетних картин", "Послідовність картин" тошо), найпростіших узагальнень (виключення зайвого), процеси аналізу та синтезу (методика Б.В. Зейгарнік).

Припустимо, що дитина і соціально, і особистісно готова до школи. Чи може це бути достатньою гарантією її подальших успіхів? На жаль, ні.

Вольова готовність необхідна для нормальної адаптації дітей до шкільних умов. Питання тут полягає не стільки в умінні школярів слухатися, хоча виконувати певні правила шкільного розпорядку теж важливо, скільки про вміння слухати, вникати у зміст того, про що говорить дорослий. Справа в тому, що учневі потрібно вміти зрозуміти і прийняти завдання вчителя, підпорядкувавши йому свої безпосередні бажання і спонукання. Для цього необхідно, щоб дитина могла зосередитися на інструкції, яку отримує від дорослого.

Уже в дошкільному віці дитина опиняється перед необхідністю подолання виникаючих труднощів і підпорядкування своїх дій поставленій меті. Це призводить до того, шо вона починає свідомо контролювати себе, керувати своїми внутрішніми та зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами та поведінкою в цілому. Сказане дає підставу вважати, що вже в дошкільному віці виникає воля.

Звичайно, вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони співіснують з діями ненавмисними, імпульсивними, виникаючими під впливом ситуативних почуттів. бажань.

Велику роль відіграє й емоційно-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв'язання навчальних задач тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із самою навчальною діяльністю. її процесом та першими результатами.

Л.С. Виготський вважав вольову поведінку соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаєминах дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у соціальній обумовленості волі відводив мовному спілкуванню дитини з дорослими. У генетичному плані вчений розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами поведінки. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють поведінку дитини, потім, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, вона поступово починає за допомогою власної мови регулювати свою власну поведінку, роблячи тим самим істотний крок уперед шляхом вольового розвитку. Після оволодіння мовою слово стає для дошкільника не тільки засобом спілкування, але й засобом організації поведінки.

Стосовно вольової готовності необхідно говорити про рівень розвитку довільності. Довільність поведінки дитини проявляється при виконанні вимог, конкретних правил, які висуває вчитель, чи під час роботи за зразком.

За деякими даними (О.С. і Г.Г. Кравцови), майже третина дітей семирічного віку не зовсім готова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованість окремих компонентів психологічної готовності. Все це вимагає певного коригування з боку педагогів.

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за рівнем свого психічного розвитку дошкільниками, багато з них вступає до школи і включається в навчальну діяльність.

Добре відомо, що діти шестирічного віку часто виявляють високу пізнавальну активність, яка може бути основою для успішного навчання. Однак за даними фізіологічних досліджень навчання дітей сьомого року життя не має негативного ефекту лише при відповідній організації навчального процесу і певних методичних підходах. Психолого-педагогічні дослідження також свідчать, що навчання дітей 6-річного віку має бути жорстко пов'язане з дотриманням ряду певних умов. Ці умови полягають у такому:

1. Кваліфіковані педагогічні кадри, що знають можливості й особливості 6- річних дітей.

2. Зміст, методи та форми освіти, адекватні віку.

3. Освітній процес повинен бути зорієнтований не стільки на предметний зміст освіти, скільки на інтереси та схильності самої дитини.

4. Освіта повинна проходити переважно в ігрових формах і не може бути обмежена рамками звичної для школи дисципліни.

5. Певні матеріально-технічні та медико-соціальні умови, орієнтовані на вікові особливості цих дітей. Дітям необхідний денний сон, простір для ігор, іграшки, місце для прогулянок з ігровим обладнанням. Мають бути створені умови для проведення загально зміцнювальних та оздоровчих процедур і багато іншого.

В ідеалі передбачається, що початкова школа, в якій навчаються шестирічки, повинна розташовуватися в окремому приміщенні або, в крайньому випадку, на окремому поверсі, має бути знижена тривалість і кількість уроків для дітей 6- річного віку, змінений режим перерв у заняттях, введені динамічні паузи, збільшена частка гуманітарних предметів і т.п. Тим не менш, практика показує, що сучасна початкова школа в масі своїй не може забезпечити такі умови дітям 6 років. Для цього відсутні як матеріальні, так і організаційні основи; класно-урочні форми навчання залишаються домінуючими; педагоги не мають спеціальної кваліфікації для роботи з дітьми цього віку.

Усі психологи, що працюють з 6-річними дітьми, приходять до одного і того ж висновку: більшість 6-річних першокласників за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільнятами. Особливості особистості 6-річних дітей створюють додаткові труднощі в процесі навчання. Пізнавальні мотиви ще не стійкі і ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з'являються і підтримуються тільки завдяки зусиллям учителя. Завищена самооцінка, характерна для більшості дітей, призводить до того, що їм важко зрозуміти критерії педагогічної оцінки. Вони вважають оцінку своєї навчальної роботи оцінкою особистості в цілому, і коли вчитель говорить: "Ти зробив неправильно", – це сприймається як "Ти поганий". Отримання негативних оцінок, зауважень викликає тривожність, стан дискомфорту, через які значна частина учнів стає пасивною, кидає почату роботу або вимагає допомоги вчителя.

Нестійкість поведінки, залежної від емоційного стану дитини, ускладнює як відносини з педагогом, так і колективну роботу дітей на уроці.

У шестирічних дітей ще зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: у них домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги уможливлює продуктивне виконання певної роботи не більш як упродовж 10-15 хвилин; особливості мислення зумовлюють прагнення вивчати все передусім у наочно- образному та наочно-дієвому аспектах.

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є також гостра чутливість (сенситивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями і способами систематичного навчання.

Пізнавальні мотиви у цьому віці, як було сказано раніше, ситуативні та нестійкі, а тому під час навчальних занять вони з'являються і підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, а тому негативні оцінки спричинюють тривожність, дискомфорт, апатію.

Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини як з учителем, так і з однолітками. Мета досягається набагато успішніше в разі ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети (В.К. Котирло та ін.).

Усе це треба враховувати в організації навчальної роботи дітей шестирічного віку, незалежно від того, де вона здійснюється, – у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Включення дітей цього віку в навчання вимагає ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно неприпустимими.

ОЦІНИТИ ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ СВОЄЇ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ БАТЬКАМ ДОПОМОЖЕ ТЕСТ «ЧИ ГОТОВА ДИТИНА ДО ШКОЛИ?»

• Чи хоче Ваша дитина йти до школи?
• Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
• Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?
• Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
• Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?
• Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
• Чи вміє вона відміняти іменники за числами?
• Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?
• Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?
• Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
• Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?
• Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
• Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
• Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?
• Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
• Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?
• Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?
• Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх:

15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;

10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

Дітям про коронавірус

https://www.youtube.com/watch?v=_Rjs5zpCuNI&t=10s     

Карантинні обмеження в дитсадку: як пояснити та навчити

З якими незручностями доведеться зіткнутися і як їх вирішувати.        Згадайте як важко було нам, дорослим, пристосуватися до нових реалій. Коли потрібно було ізолюватись вдома, тривалий час працювати дистанційно, проводити так багато часу в одному приміщенні. На фоні невизначеності і невпевненості в завтрашньому дні породжувався внутрішній страх та тривога. А уявіть як важко дітям. Адже вони навіть до кінця не розуміють що відбувається. Тим більше, що діти все сприймають набагато емоційніше від нас. Тож аби допомогти їм, потрібно спершу зрозуміти, що саме приносить їм найбільший дискомфорт.

По-перше, нашим дітям невтямки, що таке соціальна дистанція, для чого вона потрібна. Чому їм забороняють обняти свого кращого друга, пригорнутися до улюбленого вихователя. І взагалі хто і для чого придумав таку дивну гру – триматись від інших на відстані 1.5-2 метри. У цій ситуації важливо пояснити, що це тимчасове явище і таким чином ми боремось зі злим коронавірусом.

Друга незручна ситуація – захисна маска. Для дорослих, тим більше для дітей, вона одразу асоціюється з важкістю дихати і говорити. Тим більше малечі, яка під час карантину не часто нею користувалася. Тому для них це може становити проблему. Хоча дітям не обов'язково носити маску в дитсадку, однак працівники зобов'язані їх використовувати. Тому виникає ситуація, що за захисними масками діти не бачать звичну посмішку вихователів, їхню реакцію, ба більше, вона може їх лякати. Вихід із ситуації – різноманітні кольорові маски, маски з малюнками чи наклейками. Це допоможе розрядити ситуацію, ба більше, може стати цікавим заняттям.

А от заборона м'яких іграшок для маленьких вихованців - це справжня трагедія. Якщо раніше переконати піти у садочок без сліз можна було завдяки пухнастому другу, то тепер такої можливості немає. Тут важливо, щоб батьки делікатно попросили залишити пухнастика вдома. Вихід із ситуації – іграшки, які можна обробляти дезінфекторами.

Навіть така дрібничка, як користування паперовими рушниками замість тканинних може становити проблему. Адже колись це був спосіб заохотити дітей мити ручки, самостійно обравши колір рушничка. Однак, користуватись паперовими рушниками також може бути весело, адже вони бувають різнокольорові, з веселими малюнками. Діти щиро не розуміють для чого їм стільки разів мити руки, ще й так ретельно. Тому можуть хитрувати, запевнивши вихователя, що вже сто раз помили руки. Аби уникнути таких ситуацій рекомендуємо зробити цей ритуал цікавим, наприклад, розказуючи при цьому віршик чи співаючи пісеньку.

Під час прийому їжі також виникають свої нюанси. Наприклад, дітей тепер потрібно розсадити по двоє за столиком, а не по четверо. Звісно, це також призводить до нерозуміння ситуації. Малята починають підсвідомо думати, що вони щось зробили не так, саме тому їх з друзями розділили. Тож аби трохи залагодити ситуацію радимо вихователю підходити до кожної пари, вести невимушену бесіду, таким чином відволікаючи від негативних думок.

Як допомогти дітям. Важливо набратися терпіння, адже нашим маленьким друзям потрібно більше часу для розуміння ситуації, підтримки від дорослих. Ні в якому разі не можна підвищувати голос, кричати «Вгамуйся», бо це може ще більше загнати дитину в стрес. Правильною тактикою є з'ясування чи дитина розуміє чому від неї це вимагають. А якщо ні – то ще раз спокійно все пояснити. Згладити ситуацію допоможе ваша щирість, розкажіть дитині, що вам також важко, однак скоро це мине і все буде добре. Зберігайте спокій. Зрозуміло що від карантинних обмежень втомились всі. Однак діти відчувають наші емоції, тому якщо персонал закладу буде стриманий та спокійний, то і діти «зарядяться» цим станом. Вони будуть відчувати опору та безпеку. Не звинувачуйте себе в тому, що вам стало важче знайти спільну мову з вихованцем, заспокоїти його. Наодинці дозволяйте собі бути не в гуморі та злитись – це абсолютно нормально і допомагає «перезавантажитись». Проте, якщо дитина транслює вам схожі почуття, то залишайтеся спокійними, а їй дайте можливість висловити свої емоції. Потім підтримайте її, пообіцяйте що будете поряд незалежно від обставин. А краще запам'ятати всі правила та обмеження допоможе гра в лікаря. Так дітки зрозуміють для чого потрібна маска, як весело мити руки і навчати інших.

Який висновок. Пам’ятайте, що відмова дітей виконувати нові для них вимоги – абсолютно нормально і очікувано. Адже вони це роблять несвідомо, причиною є нерозуміння ситуації. Наше завдання – підтримати і навчити. Допоможуть індивідуальний підхід, заміна нудних пояснень веселою грою. Багато залежить від нас. Якщо ми будемо терплячими та спокійними, то і діти будуть краще поводитись. Адже переймуть від нас цей стан, будуть відчувати надійну опору. Поясніть дітям, що без них ми не справимось. Що вони – маленькі супергерої, адже спасають світ від злого вірусу. Налагодьте довіру та контакт з вихованцями і згодом Ви здивуєтесь як вони стали з вами «заодно».

Як говорити з дітьми про коронавірус

1. Тримайте під контролем власні емоції

Перш ніж говорити з дитиною про небезпечне захворювання, переконайтеся, що контролюєте власну тривогу та страх.  Адже діти часто віддзеркалюють емоції батьків.

"Маленькі діти беруть приклад зі своїх батьків, стосовно того як реагувати на незрозумілій їм ситуації. Діти одразу зрозуміють спокійні ви чи стурбовані, й будуть поводитися аналогічно".

Якщо дитина відчує стурбованість батьків, то  гіперболізує небезпеку в своїй уяві.

2. Станьте ініціатором розмови

Не потрібно боятися піднімати цю тему, якщо дитина сама ще не запитувала. Ви можете стати для неї надійним джерелом інформації.  Цій розмові не варто приділяти якоїсь надмірної уваги, можна просто підняти тему під час звичайної бесіди за обіднім столом.

"Хочете ви цього чи ні, але ваша дитина, ймовірно, вже чула про коронавірус по новинах або від однолітків. Саме тому я завжди рекомендую зіграти на випередження. Поговоріть зі своїми дітьми про речі, які можуть налякати, перш ніж вони почують більш страхітливу версію від однолітків.

3. Запитайте, що вони вже знають про коронавірус

Відкриті запитання допоможуть оцінити знання ваших дітей, а також їх емоційний стан.  Заохочуйте малечу висловлювати свої почуття. Проаналізувавши сприйняття дитини, можна визначити, яким чином далі будувати розмову. Крім того, буде можливість підкоригувати дитячі знання, щоб сформувати реалістичне уявлення про ситуацію. 

"Зараз багато новин про сезон грипу, мені цікаво, що ти чув про це".

Рекомендуємо повсякчас нагадувати дитині про те, що ви готові її вислухати та відповісти на будь-які запитання. 

4. Спілкуйтеся з дитиною правильно

Інформувати дитину потрібно зрозумілою мовою, відповідно до її віку. 

Тільки тоді вона зможе зрозуміти проблему та перестати тривожитися. 

"Батьки повинні підходити до розмови зі своїми дітьми про коронавірус  по-різному, зважаючи на вік та рівень розвитку. Гарне практичне правило – використовувати тільки ті слова, які ваша дитина вже розуміє".

Діти до 6 років 

Дітей до 6 років не потрібно навантажувати зайвими деталями, як назва вірусу або глобальна загроза захворювання – вони ще не готові це усвідомити.

Замість цього поговоріть з дітлахами про мікроби, як люди хворіють, і про те, що ми можемо зробити, щоб залишатися здоровими. Зокрема, можна розповісти, що коронавірус – це родич грипу та застуди. Він любить подорожувати та перестрибувати з однієї долоньки на іншу, щоб сказати: «Привіт!». Не варто заперечувати почуття дитини. Варто сказати, що коли дитина чує про коронавірус, то у неї можуть бути різні почуття: спокій, нервування, цікавість, сум, розгубленість. І це нормально. Дорослі теж так почуваються і навіть вони можуть хвилюватися, коли чують певну інформацію про коронавірус по телевізорі чи в інтернеті. Розкажіть, що коли коронавірус завітає в гості, то може принести з собою підвищену температуру тіла, проблеми з диханням, кашель. Але він залишається у гостях не надовго і майже всі люди одужують! Це схоже на те, коли подряпаєш коліно, а потім подряпина загоюється. Скажіть дитині: «Не варто надто хвилюватися, адже дорослі про тебе подбають, ти в безпеці. Більше того ти теж можеш допомогти: 1) мий руки з милом. При цьому можна наспівувати свою улюблену пісеньку; 2) використовуй засіб для очищення від мікробів та вірусів (антисептик). Нанеси його на руки та почекай доки він висохне, не рухай руками та порахуй до 10 або розкажи віршик. Коли руки висохнуть, можна йти гратися.  Якщо ти будеш все це робити, то коронавірус не прийде до тебе в гості, поки вчені працюють над створенням вакцини. А коли вакцину винайдуть, то коронавірус зможе сказати тобі: «Привіт!», але ти від цього хворіти не будеш».

Також будьте уважні до розмов, які ведете з вашим партнером або дітьми старшого віку, перед малечею.

5. Продемонструйте свою підтримку

Говоріть про проблему стільки, скільки дитині необхідно, щоб відчути себе у безпеці. Вона повинна розуміти, що у будь-який час може прийти до вас із запитаннями, а обов'язок батьків – її захищати. Реагуйте на потреби дитини, підтримуйте та проявляйте свою турботу.

6. Будьте чесними зі своїми дітьми

Коли ваші діти приходять із запитаннями, відповідайте чесно, щоб уникнути плутанини чи непорозумінь.

"Чесність та прозорість є найважливішими. 

Тривога процвітає, коли щось приховується. 

Якщо у вас немає відповіді, зверніться до джерела, яке, на вашу думку, надає корисну та правдиву інформацію".

Не варто використовувати категоричні фрази, типу "ми всі налякані" або "ми тут нічого не можемо зробити". 

Чотири зони Гіппенрейтер

Правила та обмеження обов’язково повинні бути в житті кожної дитини. Вони допомагають структурувати світ, дають відчуття стабільності. Але їх не повинно бути занадто багато, і вони повинні бути гнучкими.

Знайти золоту середину прекрасно вийшло у Ю.Б Гіппенрейтер, яка описала чотири кольорові зони поведінки дитини: зелену, жовту, помаранчеву і червону.

1. У зелену зону автор помістила все те, що дозволяється робити дитині на її власний розсуд або за бажанням. Наприклад, в які іграшки грати, в який гурток записатися, з ким дружити … Залежно від віку дитини та її особливостей.

2. Дії дитини, в яких їй надається відносна свобода, знаходяться в жовтій зоні. Їй дозволяється діяти за власним вибором, але в межах визначених обмежень. Інакше кажучи, вона може вирішувати сама, але за умови дотримання деяких правил. Наприклад, можна сісти за уроки, коли хочеш, але треба закінчити роботу до 8 години вечора.

3. В помаранчевій зоні знаходяться такі дії дитини, які загалом нами не схвалюються, але через особливі обставини зараз допускаються. Наприклад, після довгої відсутності тато приїжджає в 10 годин вечора, і дитині дозволяють не лягати спати до його появи. Або: малюк наляканий страшним сном, і мати бере його в своє ліжко, поки він не заспокоїться.

4. Нарешті, в останній, червоній зоні знаходяться дії дитини, неприйнятні ні за яких обставин. Це наші категоричні «не можна», де не може бути винятків: не можна гратися з вогнем, ламати речі, ображати маленьких, перебігати дорогу …

На основі даного матеріалу я вирішила зробити вправу, яка допоможе батькам проаналізувати власну систему правил і подивитись зі сторони наскільки жорсткою чи навпаки м’якою вона є.

У кольоровий бланк батьками заносяться ті правила, які діють в сім’ї дотримуючись зон, які визначила Ю. Б. Гіппентрейтер. Цей етап є досить важливий, оскільки демонструє знання правил самими батьками. В мене на тренінгу була мама, яка не могла розібратися що, куди, в яку зону писати. Як ви думаєте, якщо батькам складно орієнтуватися в правилах, то дітям як? З обговорення виявилось, що дійсно з дотриманням правил у дитини є проблеми.

Після обговорення існуючої системи правил слідує наступний етап – батькам пропонується спробувати переставити правила чи то на сходинку нижче, чи на сходинку вище. З досвіду можу сказати, що більшість батьків починають розуміти, що занадто багато «не можна» існує в житті їхньої дитини. І найголовніше – вони починають описувати способи як змінити ситуацію.

 

Розвиваємо емоційний інтелект кожен день

Проблема побудови ефективних взаємин батьків та дітей постає чи не в кожній родині. Запорукою успіху у цьому слугує вміння правильно спілкуватися з дітьми.

Спілкування – це передача інформації від однієї людини до іншої. Комунікація (спілкування) може бути вербальною, наприклад, коли одна людина розмовляє з іншою, або невербальною, наприклад, коли люди бачать похмуре обличчя чоловіка, його міміка сигналізує їм, що він сердиться. Комунікація також може бути позитивною або негативною, ефективною чи неефективною. Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім'ї. А отже, стосунки між батьками та їхніми дітьми значно покращуються. У цілому, якщо комунікація між батьками й дітьми позитивна, то й стосунки доброзичливі. Не варто забувати, що діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Пам'ятайте: хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.
         У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.
         У сім’ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов’язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім'ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками.
Способи позитивного спілкування з дітьми такі:
 - Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі. Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоби зробити крок назустріч один одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити її, стаючи відкритими для спілкування зі своїми дітьми, особливо коли в них виникають якісь запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятливу атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківською любов’ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися з ними своїми думками, почуттями, проблемами.           Але іноді батькам легше на рівні почуттів сприймати своїх дітей, ніж висловити їм це на ділі. Батькам важливо демонструвати своїм дітям, що вони люблять і приймають їх. Батьки можуть зробити це як вербальним (словесним), так і невербальним способом. Вербально вони можуть просто розповісти своїм дітям про те, що приймають їх такими, якими вони є. При цьому важливо акцентувати увагу на позитивному сприйнятті. Наприклад, коли дитина сама прибирає свої іграшки після того, як закінчила грати, батьки можуть сказати про те, що вони цінують її: «Я дуже ціную, коли ти прибираєш іграшки без підказки». Під час розмови з дітьми батькам слід бути обережними в тому, що вони кажуть і як вони це кажуть. Усе, що батьки кажуть своїм дітям, указує на те, що вони відчувають по відношенню до них. Наприклад, якщо батьки кажуть щось на зразок: «Не заважай мені зараз. Я зайнятий!», діти можуть подумати, що їхні бажання й потреби не важливі.
           Невербально батьки можуть продемонструвати дітям своє прийняття їх за допомогою жестів, міміки та інших несловесних форм зовнішнього вираження емоцій і почуттів. Батькам необхідно постаратись усунути такі прояви, як крик та імітована байдужість, коли вони не звертають увагу на своїх дітей. Така поведінка заважає ефективному спілкуванню. Батькам належить навчитись демонструвати своє прийняття тими способами, які їхні діти зможуть зрозуміти правильно. Практика неодмінно приведе вас до досконалості.
 - Спілкуйтесь на рівні вашої дитини. Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм важливо спуститись до їх дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально батькам треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти зможуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи прості слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму як,«не бий свою сестру» замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати використовувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, уникаючи при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Фізично батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови. Замість цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «росту», що і їхні діти: стати на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись тощо. Це забезпечить удалий зоровий контакт з дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку/матері (бачать його/її погляд), вони будуть менше боятись його/її слів.
 - Навчіться слухати по-справжньому. Уважно слухати – це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід'ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони висловлюють свій інтерес до них і захопленість їхніми висловлюваннями. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:

• Установіть і підтримуйте зоровий контакт. Батьки, яким це вдається, показують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо зоровий контакт установлений на мінімальному рівні.
• Усуньте всі відволікаючі фактори. Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів. Якщо батьки, наприклад, стануть продовжувати читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть або що їхні слова не важливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.
• Слухайте, тримаючи язик за зубами. Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою посмішки або дружнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже неприємним і прикрим явищем.
• Нехай ваші діти знають, що їх почули. Після того, як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день в дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з'ясувати і виправити неточно витлумачений батьками зміст розповіді.

- Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менше за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків – говорити маленьким дітям не довше 30-ти секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть. Батьки також повинні надати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки – непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.
 - Формулюйте правильні запитання. Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, і дітям стає дуже складно розкритись.
 - При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї. Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість; а тому, батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процесі двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад, родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їхні діти будуть відкриті для них.
 - Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування. Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми – це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім'ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя, наприклад, розподілити обов’язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім'ї дається час висловитися, щоб його почули інші.
          Час, відведений для сімейного спілкування, не обов'язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім'я може використовувати час вечері, щоби «зловити» один одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоби пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення та надання кожному члену сім'ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім'я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.
          Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте. Коли діти ставлять запитання, на які їхні батьки відповісти не можуть, варто визнати, що дане запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Для батьків набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.
          Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними. Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно, навіть якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їхнім дітям, а потім давали його. Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку. Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе з'ясувати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони можуть зробити певні висновки, що можуть виявитися хибними.

Наслідки гіперопіки: нездатність до поразки

У житті кожної дитини повинні бути миті, коли вона зазнає поразки. Так малеча зможе навчитися з власних помилок.

Діти, які виросли під гіперопікою, самі стають собі суддями. Ви поставили планку настільки високо, що коли вони усвідомлюють її нереальність, то занурюються в депресію та починають руйнувати себе.

Виховання дитини відповідно до правильних установок сприяє її відповідальності

Згідно з результатами дослідження, проведеного в Королівському університеті в м. Онтаріо (Канада), одним із найсерйозніших наслідків гіперопіки, є те, що діти у віці від 7 до 12 років майже не знають, що таке гратися на вулиці та спілкуватися зі своїми друзями. Вони нещасливі

Ви розумієте, що виховувати дитину – це, перш за все, захищати її. Однак захист повинен базуватися на перелічених далі принципах.

 

Захищайте їх так, щоб вони почувалися в безпеці, а не “підлеглими”

Батьківство відповідно до правильних установок означає визнавати свою дитину та сприяти розвитку її позитивного самосприйняття.

Якщо батьки ставляться до дитини як до особистості та захищають її, вона матиме кращу самооцінку, не буде боятися вирости, стати зрілою та відповідальною.

 

Захищайте їх, даючи поради, але дозволяйте робити власні помилки

 

Захищайте своїх дітей, щоб вони не страждали від розчарувань, і не давайте їм зійти з правильного шляху, але завжди заохочуйте особистий вибір і дозволяйте робити власні помилки, щоб вони могли з них навчитися.

 

Захищайте їх так, щоб вони знали, що ви завжди поруч

Ваша роль та сила зв’язку з дитиною неоціненні, особливо в перші роки. Але як тільки їй виповниться сім або вісім, прийшов час зробити величезний крок у напрямку зрілого життя.

Саме тоді вони починають відстоювати власні права та формувати розуміння справедливості та моралі. На цій хаотичній стадії перед початком підліткового віку діти можуть почати приймати рішення, які вас дивуватимуть.

Завжди слухайте їх та вчіть кожного дня, що для того, щоб бути вільними, вони повинні бути відповідальними. Адже привілеї завжди передбачають і певні обов’язки.

Безумовна любов

Професійний стандарт за професією "Практичний психолог"

/uploads/editor/12011/658592/sitepage_191/files/profstandart_na_go.pdf

Літній відпочинок з користю: поради батькам

   Шановні батьки! Пам’ятайте, що літні канікули для дітей – це можливість набратися свіжих сил, оздоровитися, закріпити набуті знання і використовувати їх у домашніх умовах.

     Найважливіше у дитячому (як і в дорослому) відпочинку – зміна виду діяльності. Діти мають багато рухатись, бажано неподалік водойми та на свіжому повітрі. Багатий на вітаміни раціон та сонечко у помірних дозах теж сприятимуть гарному настрою дітей.
  Кожна поїздка для малолітньої дитини є розвиваючою. Зміна місця, зміна обставин – дуже гарно стимулюють центральну нервову систему, аби дитина зробила «стрибок» у своєму розвитку. Головне, щоб це не був замкнений простір. 

 Якщо дитина активно працювала розумово, то щоб зняти психологічне напруження, вона має попрацювати фізично. Корисно проводити час на свіжому повітрі, з друзями та отримувати позитивні емоції, оскільки емоційний інтелект здатний підвищувати показники природного інтелекту ( IQ). Коли дитина в хорошому настрої, її інтелект підвищується і вона може засвоювати на 50% більше інформації.

 Не дайте дитині зрозуміти, що з приходом канікул для неї настала повна свобода дій в проведенні власного часу. Давайте завдання читати, малювати, писати, прибирати свої речі. І, звичайно, перевіряйте, що було зроблено, коли ви вдома.

  Залишайте дітей в секціях і гуртках, якщо є кому займатися вашою дитиною, або вона вже самостійна. Декілька годин живого спілкування з друзями і здорового навантаження в жодній мірі не завадять дитині під час канікул.

   Якщо діти протягом навчального року були позбавлені можливості багато часу проводити з батьками влітку якраз той час, коли спільний відпочинок буде корисним для всієї сім’ї. 
  Цей час батькам варто використати задля того, щоб знайти спільну мову з дитиною, почути про її інтереси та дізнатися чим вона живе, зрозуміти, можливо, якісь приховані дитячі переживання - а це можливо лише під час особистого спілкування.

Психологи рекомендують дотримуватися таких основних моментів на канікулах:

 ·     Організуйте для вашої дитини правильний розпорядок дня (режим), дотримуйтеся його щодня;

·     Організуйте дитині щоденний активний відпочинок на свіжому повітрі;

·     Організуйте щоденну навчальну годину, оберіть постійний час і повторюйте навчальний матеріал;

·     Постійно говоріть із дитиною (контролюйте вимову та правильність побудови висловлювань);

·     Спостерігайте за поведінкою дитини, якщо у неї виникають труднощі, допомагайте їх розв’язувати, підтримуйте;

·     Поважайте дитину як особистість.

ДОКЛАДНІШЕ ПРО ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК ДЛЯ БАТЬКІВ

Режим дня

Відомо, що дитина не досипає на добу 1-1,5 години, тому влітку можна трохи відіспатися. Але це не означає, що спати потрібно до обіду, вставати треба не в 7, а в 9, і не дозволяти дитині засиджуватися допізна перед телевізором. А якщо вставати в рано, то і спати лягати раніше. Якщо все літо довго спати, то восени, з початком занять, буде сильніше відчуватися стрес від необхідності рано вставати.

Розумові навантаження

Відсутність інтелектуального навантаження влітку призводить до того, що мозок школярів приходить у стан сплячки, що призводить до забування та втрати основних учнівських навичок, набутих протягом року. Тому дуже важливо влітку обов’язково читати, розв’язувати рівняння, писати вправи, повторювати пройдений матеріал, звичайно не в таких обсягах як в період навчання, а в розумних.

Телевізор

 Перше, на що звертають увагу діти, яким немає чим зайнятися – телевізор. Він є у всіх і скрізь. Динамічна картинка, різноманітні шоу, фільми та переживання героїв можуть тримати увагу людини перед блакитним екраном впродовж дня. У багатьох сім`ях є кабельне або супутникове телебачення, що задовольняє потреби будь-якої аудиторії і виливає на нас тони інформації, здебільшого некорисної і навіть шкідливої для дітей до 16 років.

 Вже давно минув той час, коли дитина дивилася тільки дитячі програми.

Не маючи уявлення про вплив інформації на свідомість людини, діти не в

змозі самостійно її відсортувати. Це завдання лягає на батьків. Технічний

процес, як ми знаємо, не стоїть на місці. На сьогоднішній день сучасні телевізори

оснащені функціями блокування та кодування каналів. Батьки, навіть можуть,

придбати зовнішні електронні прилади, що повністю блокують телевізор в період

їх відсутності.

   Хотілося б відзначити перелік телеканалів за їх ефірним наповненням,

які можна віднести до тих, що не бажано дивитися під час відсутності батьків.

До таких, звичайно, відносяться канали еротичного характеру та такі, що

транслюють насилля. Музичні канали, на кшталт М1, де транслюються кліпи з відвертими сценами і занадто оголеними жіночими тілами, також підпадають під категорію «небажаних». Як не дивно, але канали, що транслюють сучасні мультфільми, також бажано занести в чорний список, бо більшість з них спотворюють сприйняття реальності дитиною особливо дошкільного і раннього шкільного віку. Зупинимося на цій тезі детальніше.

    Вченими доведено, що психіка дитини раннього дошкільного і шкільного віку сприймає інформацію буквально. Тобто, якщо дитина переглядає мультфільм, де постійно лупцюють та шкодять, насміхаються та зневажають, а ми – дорослі – це схвалюємо, то все побачене сприймається як нормальне явище, яке дозволено впроваджувати в життя. Але згодом батьки шоковані поведінкою своєї дитини і шукають відповідь на питання, чому раптом дитина під час гри виявляє агресію, дозволяє собі речі, які не є характерними з огляду на виховання в сім`ї. Також, бажано спостерігати за реакцією дитини після перегляду мультфільмів або коміксів, в яких супергерої рятують світ. Таким мультфільмам характерні падіння та стрибки, агресивна поведінка героїв і вони можуть спровокувати зниження порогу чуттєвості до небезпеки у дитини, загострити бажання в наслідуванні і привести до небажаних травматичних наслідків.

    На сьогоднішній день про вплив сучасних мультфільмів на дітей та шкоду телебачення загалом психологами написано та знято багато матеріалів спеціально для тих батьків, кому не байдуже якими виростуть їх діти. Кожному з батьків необхідно дізнатися більше про те, як може впливати блакитний екран на розвиток наших дітей, якщо не контролювати, що саме вона дивиться.

Комп’ютер

Друга річ, якою навчаються маніпулювати діти дитсадівського віку після ложки – це комп`ютерна мишка. Найменший вік дитини-геймера– 2,5 роки. Ця дитина не ходить до дитячого садка, проводить увесь час вдома, а коли мама вже силоміць відтягує його від монітора, після 3-ох проведених за комп`ютером годин, розпочинає істерику ще на 2 години. Вона погано говорить, погано бачить.

Факт впливу цієї іграшки для дорослих на свідомість та здоров`я дитини, як то кажуть, «на лице».

Комп’ютер - виключна проблема сучасного суспільства. Сучасну дитину часто складно виштовхати на вулицю, тому, що їй цікавіше сидіти за комп’ютером, проводячи час за іграми та спілкуванням в соціальних мережах. Дитина не до кінця розуміє всю небезпеку впливу цього дива техніки на фізичний, психологічний і розумовий стан. Тому батькам слід стежити за тим, щоб чадо не проводило перед екраном комп’ютера більше 2х годин на день.

       Будь-якому дорослому відомо, як комп`ютер впливає на зір дитини. Яка небезпека очікує дитину в мережі Інтернет ми, дорослі, теж знаємо. І все що нам необхідно зробити – це не дати можливість своїй дитині порсатися у всій цій кількості зайвої для неї інформації без нашого контролю і, тим більше, стати жертвою віртуальності.

Фізичні навантаження

Потрібно стежити, щоб дитина щодня гуляла на вулиці, а не проводила час в квартирі під кондиціонером і перед комп’ютером. Щоб відірвати дитину від комп’ютера, можна купити їй велосипед або ролики. Можна влаштовувати спільні велопрогулянки, щоб приємно і корисно провести час з дитиною. Звичайно невід’ємний ритуал літнього відпочинку — купання в річці, плавання і перебування на свіжому повітрі зміцнює імунну систему. Гуляйте з дитиною ввечері, проводіть разом вихідні.

Здорове харчування

Влітку важливо поповнити запас вітамінів, тому важливо привчити дитину їсти сезонні ягоди, фрукти і овочі. Також потрібно пам’ятати, що перед вживанням ягоди, фрукти і овочі потрібно ретельно помити, щоб в організм не потрапили кишкова паличка або гельмінти.

Правила безпеки

Ви не завжди можете бути поруч і контролювати своє чадо. Тому потрібно навчити його основним правилам безпеки.

Правила пожежної безпеки. Якщо дитина залишається сама у квартирі, поясніть їй правила поведінки з вогнем, розкажіть, що може статися, якщо гратися з сірниками та запальничками, свічками та іншими легкозаймистими предметами. Багато батьків намагаються ховати небезпечні предмети, але всього запроторити неможливо. Розкажіть як поводитися при пожежі, що потрібно евакуюватися, покликати на допомогу дорослих, зателефонувати в пожежну службу.

Правила дорожньої безпеки. Навчіть дитину правильно і обережно поводитися на проїжджій частині, поясніть значення дорожніх знаків для пішоходів. Якщо дитина катається на велосипеді, то розкажіть, як безпечно їздити по проїжджій частині, як перетинати вулицю.

Правила поведінки на вулиці. Поясніть, як поводитися з незнайомими людьми, особливо які надають знаки уваги. Розкажіть, чому не можна ходити в покинуті будинки, на будови. Також краще не гладити бездомних домашніх тварин.

Куди відправити дитину влітку?

Літо в квартирі. Якщо немає можливості відправити дитину до бабусі в село, і

дитина залишається в квартирі, то важливо скласти розпорядок дня.

Дитині можна давати якесь посильне відповідальне завдання, яке їй потрібно

виконати протягом дня. Наприклад, нарізати салат, полити квіти, винести сміття,

сходити в магазин, пропилососити. Знову ж, розподілити час між відпочинком,

прогулянками, заняттями, спілкуванням з друзями, читанням, комп’ютером, іграми.

Якщо є можливість, можна домовитися з іншими батьками, і по черзі проводити час з кількома дітьми: ходити на пляж, в кіно, на риболовлю. Можна записати дитину в гурток малювання, або інший розвиваючий клуб за інтересами.

Літо за містом. Звичайно ідеальний варіант — літо в сільській місцевості, на свіжому повітрі у бабусі. Якщо є можливість у батьків, можна зняти будиночок в селі і провести там все літо. Тут можна поєднати літні прогулянки до річки, вживання екологічно чистих продуктів, вітамінів.

Літо біля моря. Лікарі стверджують, що оздоровлення дитини починається тільки через тиждень після адаптації до морського клімату. Тому, щоб дитина дійсно оздоровилася, на морському березі потрібно провести 3-4 тижні. Важливо пам’ятати, що перебувати на сонці можна тільки в ранкові та вечірні години. Щоб не згоріла шкіра потрібно користуватися спеціальними кремами, щоб не отримати сонячний удар потрібно носити головний убір і пити достатню кількість рідини.

Літо в таборі. Табір допомагає дитині навчитися будувати відносини з однолітками, стати більш самостійними, розширити кругозір, загартуватися, випробувати нові емоції. Сьогодні існує великий вибір різних таборів: спортивно-туристичні, творчі (де малюють, знімають кіно), тематичні (історичні, географічні), мовні (де можна закріпити знання іноземної мови). Табори знаходяться на природі, тому дитина там дихає свіжим повітрям і загартовується, також дитина дотримується режиму, не проводить час перед комп’ютером і телевізором, займається зарядкою.

Добре проведене літо — запорука доброго здоров’я, високої працездатності та відмінного настрою. Гарного Вам відпочинку!!!

Про насилля та булінг в закладах освіти

   Створення комфортного та безпечного освітнього середовища, набуття учасниками освітнього процесу позитивного досвіду вирішення конфлікту мирним шляхом і покращення атмосфери в колективі, підвищення культури спілкування, вплив на зменшення кількості правопорушень є одним із найпріорітетніших напрямів роботи соціально-психологічної служби усіх освітніх закладів.

   Пропоную до розгляду збірку матеріалів ІІ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ФОРУМУ «СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ  ПРОТИДІЇ НАСИЛЛЮ В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДХАХ, у якій кожен зможе ознайомитися з причинами виникнення, особливостями профілактики та попередження різних форм насилля в закладах освіти та використати поданий матеріал для роботи.

/uploads/editor/12011/658592/sitepage_193/files/zbirnik_publikacii_forumu_ii_1_.pdf