Поради батькам дітей з особливими

 потребами

1.    Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.

2.    Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.

3.    Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і  уявлення про свою дитину.

4.    Організовуйте свій побут так, щоб ніхто в сім﮲ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.

5.    Не відгороджуйте дитину від обов﮲язків  і проблем. Вирішуйте всі справи з нею.

6.    Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитини повинна гордитися вами.

7.    Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

8.    Частіше розмовляйте з дитиною. Пам﮲ятайте, що ні телевізор ,ні радіо не замінять її вас.

9.    Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

Пам﮲ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.

Якщо ваші діти особливі

Інакші, але не самотні

         Дитинство безтурботна, щаслива пора. Здебільшого радісна цікава, сповнена щирих емоцій та яскравих моментів. Але дитинство у всіх різне. Адже наші діти теж відрізняються одне від одного. В одних малят усе просто: вони просто товаришують, легко спілкуються, мають багато друзів знаходять радість у простих речах. Іншим спілкуватися важче, у них майже немає товаришів, вони самотні, відчужені від своїх однолітків і взагалі не знаходять із ними спільної мови. Чому так?

         Усе пояснюється просто вони особливі. В усіх сенсах. Про це слід пам’ятати, звертаючись до них, граючи з ними ,допомагаючи їм. Так-так їм треба допомагати. Але не всі розуміють, як саме ми можемо зробити життя цих малят кращим, легшим і щасливішим. Щоб вони не відчували відчуження, не почувалися не такими, як усі.

         Нині таких дітей у світі дуже багато, і всі вони різні. Їх називають дітьми з особливими освітніми потребами. Дехто сприймає їх як проблему. Але проблеми ми створюємо самі позаяк мало знаємо про цю сферу, про специфіку буття таких дітей. Незнання цих особливостей і призводить до трагедій, ситуацій непорозуміння та несприйняття. Це виливається в таке доволі поширене нинів наших закладах освіти явище як булінг, тобто цькування однолітками, а й іноді й дорослими, що через свою необізнаність можуть завдати болю дітям, яким і без того непросто ведеться в житті, не під лаштованому під їхні особливості.

       Ми маємо вчитися сприймати цих людей, розуміти їх, правильно пояснюючи самим собі, яку корисну, добру, людяну справу ми робимо таким чином для суспільства загалом.

      Потрапляючи у звичайну групу, клас, громаду, діти з ООП та дорослі не повинні почуватися покинутими, самотніми і «не такими як усі». Найперше, що вони мають відчути, - вони не самі.

        І дорослі і діти повинні запам’ятати, що насамперед ми – люди і в будь –яких ситуаціях маємо залишатися людьми. Доброта, яку ми даруємо іншим, обов’язково повернеться до нас.

Пам’ятаймо завжди і всюди,

                                           Що насамперед ми люди!

Співпраця і взаємодія в ім’я дитини

          Кожна родина бажає своїй дитині лише добра, щастя, благополуччя,  доброї долі – усього найкращого. І відповідальні батьки, як правило, добре справляються зі своїми обов’язками, дотримуються моральних норм у повсякденні, ведуть здоровий спосіб життя. Проте і у благополучних родинах народжуються діти з інвалідністю. Та це не привід впадати у відчай.

Навіть якщо дитині не поставлено медичного діагнозу, але у батьків виникає підозра, що вона має якісь порушення в розвитку, не варто панікувати. Слід якнайшвидше взяти ситуацію під контроль і спокійно розпланувати свої дії які допоможуть малечі в її освітньому та фізичному розвитку.

 Слід якнайшвидше звернутися до спеціаліста, щоб отримати

 фахову допомогу та підтримку

         По-перше, батькам необхідна інформація від фахівців про те, як саме вони можуть допомогти своїй малечі з особливостями в розвитку, як не нашкодити.

          По-друге, це не тільки дасть можливість допомогти такій дитині адаптуватися, а й поліпшить якість життя всіх членів родини. А саме ком фортні, спокійні умови життя, у яких зростає і розвивається дитина, здатні відіграти вирішальну роль у становленні її особистості. Домашня атмосфера, у якій дитині комфортно, де її люблять і піклуються про неї, де є розуміння, повага і турбота членів родини одне про одного, здатна творити дива.

         По-третє, з’ясувавши, як слід виховувати і навчати дитину з особливостями в розвитку, батьки стають зосередженішими, впевненішими, більш спокійними. А головне – вони не почуваються самотніми у своїй життєві ситуації та, як наслідок, стають щасливішими. Так, щасливішими, бо вірять, що зможуть створити для свого малюка максимально прості, зручні, спеціально під нього під лаштовані умови навчання, виховання та розвитку, зрештою підготувати його до комфортного життя в суспільстві.

          Життя – найдорожчий, неоціненний скарб, що дається нам один єдиний раз. Тож і прожити його треба так, щоб не шкодувати, - з упевненістю, повагою і уважним ставленням до всіх моментів, що зустрічаються нам на життєвій ниві. Якими б не були ці моменти, ми завжди можемо їх змінити, ми здатні знайти правильний напрямок руху. Ніколи не варто скаржитися на життя. У всіх воно різне – зі своїми негараздами й радощами, прикрощами і веселощами. Та головне – треба пам’ятати, що в житті немає нерозв’язаних проблем – якщо є бажання змінювати його на краще. У будь-якій ситуації завжди можна знайти вихід.

                Не панікуйте не жалійтеся, а збирайтеся на силі,звертайтеся по допомогу – і завжди знайдуться люди, фахівці своєї справи, педагоги, родини інших особливих дітей, які нададуть підтримку в розв’язанні складних ситуацій. Адже чужих дітей не буває.

         Скеруйте своє життя у правильному напрямку, поставтеся до нього відповідально, толерантно – і ви знайдете свій власний рецепт